Марина Корнійчук: «Отримую кайф від роботи з дітьми» |
Написав Андрій Вєков |
Вівторок, 21 червня 2016, 19:23 |
Керівник студії акробатики і танців "Mirror" в інтерв'ю "Черкаському спорту" розповіла чому для студії обрали таку назву і як в юному віці працювати з дітьми.- Марино, для початку розкажи про вашу студію акробатики і танців «Mirror».- Почали працювати ми 6 років тому, а назву обрали лише минулого року. До цього нас підштовхнули наші успіхи. Ми почали брати участь у великій кількості змагань, посідати призові місця і вирішили назвати себе «Mirror».- Чому «Mirror»?- Тому що особливість нашої роботи полягає в тому, що ми весь час дивимося в дзеркало. І ми маємо повністю в ньому відображатися, тому так і назвали студію.
- Тобі лише 21 рік. Як ти стала тренером?- Я багаторазова чемпіонка України з фітнесу, КМС зі спортивної гімнастики, тобто з дитинства спортивна людина. Одного разу, коли мені було всього 16 років моя подружка запропонувала потренувати маленьких дітей і я погодилася. Опісля склала спеціальний іспит і мене взяли на роботу. Потім набрала старшу групу, у мене непогано виходило працювати і наразі у мене займаються вже близько 60-ти дівчат.- Якого віку дітки у тебе працюють?- Із трьох з половиною років до 14 років.
- Із трьох з половиною? Але ж вони малесенькі.- Так, і в цьому є переваги. Чим менша дитина, тим краще її тренувати, тому що в цей період дуже розвивається гнучкість і, водночас, у дитини немає як-такого інстинкту самозбереження. Це дуже важливо у вивченні акробатики. Плюс маленька дитина - легша, я її можу завжди підтримати, підстрахувати, а далі діти вже важчі і я фізично не можу з ними працювати.
- Цікаво, як це - бути тренером із 16 років?- Класно! Я молода і мені дуже легко з дітьми. У нас не велика різниця у віці, але ми дотримуємся робочої субординації, при цьому вони зі мною легко можуть побалакати, як із подружкою, про свої якісь особисті проблеми або, навпаки, успіхи. Тому мені з ними дуже комфортно.
- Ти кажеш, що тобі з ними комфортно, але це все ж таки діти. Наскільки часто вони порушують дисципліну і як ти з цим борешся?- Так, у всіх різні характери, різні вибрики можуть бути, але я з цим борюсь радикально. Можу припинити тренування і наступного дня призначити заняття на сьому ранку. От я скажу їм прийти з костюмами чи з помпонами, а хтось цього не зробить - будуть у свій вихідний відпрацьовувати.
- Розкажи про останні ваші змагання, які ви виграли в Черкасах - «Familyfest».- Це був дводенний фестиваль. Мама однієї дівчини зателефонувала і запропонувала взяти у ньому участь. Я погодилася, адже намагаюся якомога активніше залучати дівчат на усі можливі заходи і показові виступи. Для них це як контрольна робота, а батьки задоволені, споглядаючи своє чадо з глядацької зали.
- Чого ви загалом досягли в останньому сезоні?- Мої дівчата стали чемпіонками області і володарками кубка Черкас із фітнесу. Це Софія Кравець, Каріна Прилепська та Катерина Степа. Виграли фітнес-турнір «Різдвяні канікули», Відкритий кубок міста, Відкритий чемпіонат міста з фітнесу і танцювальної аеробіки, Всеукраїнські змагання із сучасного танцю в Яремчі. Також старша група виграла змагання у Вінниці, де ми виступали з дебютним номером. Та багато інших, це ще не повний перелік (посміхається).- Окрім вашої студії, у Черкасах є щось подібне?- Так. Цей вид спорту безпосередньо у Черкасах почала розвивати Антоніна Оробець і я є випускницею її студії. Тому зараз ми працюємо паралельно: вона на Митниці, а я в «Плазмі».
- Ти довго думала над пропозицією стати тренером?- Ні. Повторюся, мені було 16 років і я хотіла чимось займатися. На той час я танцювала в групі підтримки «Черкаських Мавп», готувалася до вступу в університет і мені подобалося бути постійно в тонусі. І це так непомітно і поступово переросло в те, що дітям це подобалося, ми досягали результату, а групи почали збільшуватися. Від цього я почала отримувати кайф.
- Яка в тебе головна мета в тренерській роботі?
|