Завтра "Черкаські Мавпи" розпочнуть тренування після кількаденної новорічної відпустки. Напередодні від’їзду один з лідерів «Черкаських Мавп» – Томас Делінінкайтіс – поділився своїми враженнями про останній місяць , який він провів у Черкасах.

– Зараз команда пішла на новорічну відпустку, майже півсезону позаду. Як можеш оцінити турнірну ситуацію для свого колективу?

– Зрозуміло, що ми незадоволені тим станом речей, які є. Дев’ята місце не відповідає нашим завданням та амбіціям. Коли я приїхав у Черкаси, мені сказали, що завдання мінімум на цей сезон – вихід у плей-оф. Незважаючи на те, що поки ми за крок від зони плей-оф, я вірю в позитивний для нас підсумок. З огляду на турнірну ситуацію, я вважаю, що нам під силу навіть піднятися на шосте місце, за підсумками регулярного чемпіонату. Для цього потрібно лише продемонструвати свій баскетбол.

– Після твого переїзду в Черкаси команда виглядає впевненіше, але навіть твоя присутність не вберегла від кількох несподіваних поразок аутсайдерам першості. У чому вбачаєш проблему?

– Так, ми програли кілька матчів, показавши слабкий баскетбол. Коли я вирішив переглянути матчі проти «ОДЕСИ» та «Києва», мені було просто соромно дивитися їх. Якби ми виграли ці матчі, то були б уже значно вище у турнірній таблиці.

– Вже повністю акліматизувався в системі баскетболу Йовіци Арсіча?

– Арсіч – це якісний європейський спеціаліст, який дуже добре розуміється в баскетболі. Я працював з великою кількістю тренерів і в кожного своя система роботи і бачення ведення гри, до якого потрібно пристосовуватися. Якщо всі гравці цей процес пройдуть, то команда буде одним цілим. Для мене цей процес уже завершується. Ще не в усіх матчах команда відпрацювала в захисті так, як цього хоче тренер. В цьому напрямку ще є над чим працювати. В баскетболі все починається із захисту, якщо він є, то напад налагодиться сам по собі.

– Персонально ти любиш грати в захисті?

– Звісно, в нападі грати значно приємніше, це насолода від баскетболу, а в захисті потрібно працювати. Не зважаючи на те, що я люблю отримувати від баскетболу насолоду, ніколи не цурався роботи на майданчику і всі мають працювати. Якщо хтось один стоїть, то це провал для командного результату.

– За місяць в Черкасах вже акліматизувався в місті?

– Так, це приємне компактне місто. На авто доволі швидко можна дістатися в будь-яку точку, причому тут вистачає магазинів, торгівельних центрів і такого іншого. Я не дуже люблю шопінг, але у вихідний, для зміни декорацій, можу прогулятися в якомусь із центрів. Щодо команди, то навіть не очікувано швидко влився в колектив. У нас дуже дружня, весела команда, всі люблять жарти, я теж люблю жартувати. Зараз мене все влаштовує. А особливо мікроклімат в команді.

– В ігровому сенсі тобі теж майже відразу вдалося показувати високу статистику, ти взагалі не відчув ту кількамісячну паузу у твоїй професійній кар’єрі?

– Просто тренери та гравці зробили максимально все, аби я про певну відсутність ігрової практики не думав. Справа в тому, що за таких умов мені потрібно на тренуваннях багато працювати у форматі 5 на 5. Відповідно, задля цього вся команда проводила багато тренувань в такому форматі. Але поки що я не можу сказати, що вже вийшов на свою оптимальну форму, сподіваюсь, це буде вже найближчим часом.

– В чому секрет твого поставленого дальнього кидка?

-  Однозначно я навіть не скажу. Я сам з Клайпеди, а в Литві завжди говорять, що баскетбольна школа Клайпеди постійно виховує баскетболістів з гарно поставленим кидком. І, дійсно, майже всі мої земляки мають хороший кидок. Він притаманний і мені, але не скажу, що я повністю усім задоволений, в іншому разі мав би забивати всі триочкові. Я пам’ятаю, коли лише починав займатися баскетболом, мені батько говорив, що б я не атакував з середньої дистанції, а бив дальні. Він мені говорив, навіщо кидати двохочкові, якщо в одній атаці можна здобути три очки. Так, зрозуміло, що для відпрацювання кидка я багато працював, але не так, як деякі з відомих виконавців. Приміром, знаю, що нинішній тренер «Дніпра» – Хомічус, який ледь не кожного дня виконував по тисячі дальніх кидків.

– Ти говорив про батька та його поради. Він – тренер?

– У нас, в Литві, живе близько трьох з половиною мільйонів і ледь не кожен може бути тренером. У нас всі знають, як грати в баскетбол: тактику, стратегію, як кидати та захищатися. Мій батько – не тренер, але зважаючи на те, що в нас баскетбольна країна, він розбирається в цій грі.

– Зважаючи на це, твоя доля була вирішена з раннього дитинства?

– Ні. В дитинстві я займався не лише баскетболом. Я вмію грати майже в усі ігрові види спорту, а також знаю ази низки інших видів. Я грав у футбол, теніс, волейбол, займався карате і танцями.  Причому спочатку я пішов з баскетболу і займався футболом, але я був найвищим в групі і тренер сказав, що у футболі в мене мало перспектив, так і повернувся в перший і основний свій вид спорту. Зараз, до речі, зимою, я часто граю в хокей, а влітку – у пляжний волейбол. Але, як не дивно, професіоналом я не можу себе назвати навіть в баскетболі.

– Зараз ти відправляєшся в Литву на коротку відпустку, засумував за домом?

– Звісно, так, але я не зациклююся на цьому. Баскетбол – це моя робота, тому переїзди і кілометри я сприймаю, як належне. Особливо засумував за дружиною, вона постійно їздить зі мною, але зараз ми чекаємо на народження сина, тому вона залишається в Литві. Сім’я для мене, взагалі, на першому місці, а вже потім баскетбол. Тому в Клайпеду відправляюсь з великим бажанням.