Один з наймолодших гравців Суперліги має черкаську прописку. Антону Білоусу лише 17, а весь минулий сезон він потрапляв у заявку «Черкаських Мавп». І хоч Білоус отримував небагато ігрового часу, але, за його словами, саме в цьому сезоні він відчув свій найбільший баскетбольний прогрес. Про це і не тільки нам розповів один із перших випускників баскетбольної школи «Черкаських Мавп».

– Антоне, ти нещодавно повернувся з табору юнацької збірної України, де був єдиним представником від Черкас. Розкажи про цей збір?

– Розширений склад збірної U-18 збирали на базі в Пущі водиці. Сам збір тривав з 5-го по 11-те липня. Персонально мені він допоміг підтримати форму, можливо, навіть дещо підігнати її до командного збору, я отримав від нього і фізичне, і моральне задоволення. Але, на жаль, зі збірною на чемпіонат Європи не поїду.

– Як, взагалі, почав займатися баскетболом?

– Займатися почав ще в третьому класі, а привів мене на баскетбол мій товариш з паралельного класу. На той час вони вже рік займалися, тому і порекомендували мені, пам’ятаю сказали, що це дуже «прикольний» вид спорту. До цього я відвідав майже всі секції, найбільше подобався футбол та плавання, але від баскетболу я був просто у захваті. Згодом почав займатися значно серйозніше, адже то вже була школа «Черкаських Мавп».

– До речі, з командою «Черкаські Мавпи-95» ти майже відразу став чемпіоном України. Була якась ейфорія?

– Так, коли я почав займатися в «Черкаських Мавпах», ми фактично за рік змогли стати чемпіонами України, і я переконаний, що цей момент мені запам’ятається на все життя. Навіть не тому, що я вперше став чемпіоном України, а через те, що це сталося так несподівано. У півфіналі тоді ми переграли фаворита чемпіонату – команду з Донецька. Дуже запам’яталися матчі в юнацькій Євролізі з командою «Черкаські Мавпи-95». Особливо відклався в пам’яті матч проти латвійського «ВЕФа», коли ми перевели гру в овертаймі, де я не зумів забити вирішальний штрафний.

– Дуже багато спеціалістів говорять, що перехід від юнацького баскетболу в дорослий – ледь не найважчий у кар’єрі спортсмена. Зараз ти намагаєшся його подолати, які відчуття?

– Мені важко об’єктивно оцінити цю ситуацію. На мою думку, все нібито складається добре. Зі своїми однолітками я перестав грати років два тому і тренуюся переважно з основною командою, або дублем, тобто з гравцями, які набагато старші від мене. Перші матчі в дорослому баскетболі я проводив, коли команда грала у Вищій лізі, тоді всі хлопці мене підтримували і це було дуже важливо. Думаю, на цьому етапі найголовніше – впевненість у власних силах. Наразі в мене впевненості вагон і маленький візочок (сміється).

– Пам’ятається перша гра за основну команду?

– Так, це було у Вищій лізі, тоді ми грали проти дніпропетровського «Динамо» і при тому в своєму першому матчі я реалізував три очковий, це було фантастично! Весь зал дуже яскраво відреагував, а фан-сектор вигукував «молодець», – це просто незабутньо!

– Зараз ігрового часу в тебе не так багато, але коли виходиш на паркет, тебе підтримують ледь не найпалкіше з усього складу команди. Ти це відчуваєш?

– Я, дійсно, відчуваю підтримку і дуже приємно, що зал підтримує своїх. Знаєте, коли я виходив на свої перші матчі, відчував неймовірне хвилювання, воно десь відступало під час гри і майже зовсім розвівалося, коли відчував підтримку залу. Зараз, я вважаю, у мені не має бути місця для страху, бо мені потрібно щось доводити і демонструвати максимум власних можливостей.

– Кілька років тому мріяв про те, що доведеться тренуватися разом з такими зірками, як Вілл Соломон?

– Звісно, мріяв, більше того, були якісь цілі, поки, на щастя, мені вдалося це зробити. Щодо Соломона: він – дійсно великий спортсмен, але я був би радий потренуватися з будь-яким легіонером чи баскетболістом, від якого можна було б чогось навчитися. Насправді я дуже вдячний долі, що мені випав такий шанс – працювати з класними гравцями, можливо, в житі така нагода трапляється лише один раз. Це неймовірний досвід. Щодо супер-зірок, то до цього потрібно ще дорости, аби з ними грати.

– Який матч тобі найбільше запам’ятався в минулому сезоні?

– Однозначно, це стартовий матч сезону проти «Галичини», коли Неруш з проходу виконав вирішальний кидок, а також два матчі проти «Дніпра», – це завжди принциповий суперник і ми зуміли в нього виграти дві гри.

– В минулому році ти грав за кадетську збірну України на чемпіонаті Європи. Що ти відчував?

– Коли ти одягаєш форму в кольорах національного прапора, то маєш доводити, що не даремно це робиш. Відчуття абсолютно інші, ніж на клубному рівні. Ти відчуваєш велику відповідальність за всю країну, за своїх одноліток. В дебютному матчі емоції просто розривали на частини.

– Незабаром українським кадетам 1996-го року народження, які сформовані на базі «Черкаських Мавп-96», доведеться відіграти на тому ж чемпіонаті Європи. Оціни їхні шанси.

– Переконаний, що в них є шанси показати вищий результати від попереднього. Не хочу загадувати, про їх можливості, це погана прикмета. У Максима Міхельсона зараз хороша команда і їй підсилу багато чого. Бажаю хлопцям якнайкраще виступити в Литві та Латвії.

– Як ти проводиш вільний час?

– У літку його вдосталь. І в мене різноманітна програма. З ранку я бігаю крос, потім можу зустрітися з друзями або посидіти за комп’ютером, ввечері переважно граю в стрітбол.