Ім’я: Дарина Шаріпова

Народилася: 4 червня 1990 року, м. Черкаси

Улюблена (ий) страва: борщ;

музика: Rihanna, Beyonce;

фільм: російські комедії;

вид спорту: кульова стрільба та багато інших.

Перемоги: майстер спорту міжнародного класу, член збірної команди України, багаторазова чемпіонка України, багаторазова призерка чемпіонатів Європи, переможниця міжнародних змагань, учасниця ХХІХ Олімпійських ігор у Пекіні.

Девіз: «Іти вперед, не зупиняючись»

Тренер: Нагній Віктор Анатолійович

Думка тренера: «Вся в собі, активна, не запальна».

Розкажи, будь ласка, чому ти обрала саме цей вид спорту (кульова стрільба)?

Вийшло це випадково. У навчальному закладі просто запропонували ходити до спортивної школи. Спочатку пішов майже увесь клас і я, звичайно, також. Можливо, через те, що не було чим зайнятися після школи. Нам розповідали, як правильно стріляти, ми тренувалися і мені cподобалося. Та «шалена» любов до стрільби виникла не одразу.

Скільки часу пройшло від першого твого заняття?

Уже майже 12 років.

Чи підтримують твоє захоплення родичі й друзі?

Так, зараз підтримують і переживають за мене. Але раніше батьки не надто позитивно ставилися до кульової стрільби, оскільки для них на першому місці були школа й навчання. Однак згодом вони побачили, що в мене добре виходить, є непогані результати, тому нині нічого не мають проти.

Спорт для тебе просто захоплення чи вже професія?

Для мене це вже професія, яка мені дуже подобається.

Ти у цьому році закінчуєш навчання в Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. Надалі плануєш працювати й одночасно продовжувати займатися спортивною діяльністю?

Так, бо я не уявляю свого життя без спорту. Сподіваюся, що мені вдасться одночасно займатися двома справами.

У 2008 році ти брала участь в Олімпійський іграх у Пекіні. Що нового ти для себе зрозуміла?

По-перше, я зрозуміла, що мені ще потрібно багато працювати. По-друге, завжди вважала, що Олімпійські ігри – це щось масштабне грандіозне, але не потрібно їх боятися. Потрібно викладатися на 100%, як і на інших змаганнях.

ГОЛОВНЕ - ІТИ, НЕ ЗУПИНЯЮЧИСЬ!

Було таке і не раз. За 12 років чого тільки не було[сміється]. Але зараз, коли щось не виходить, намагаюсь себе перебороти, я вже так звикла. Уже не покину.

В одному з інтерв’ю прочитала, що під час самих змагань ти не хвилюєшся, як цього уникаєш?

Дійсно, хвилювань під час змагань у мене немає, але клопотання (як правильно те чи те зробити) – є. Якщо у мене все добре виходило протягом тренувань, то тоді немає за що переживати. У такому випадку я навіть дозволяю собі відпочити кілька днів.

Як реагують твої нові знайомі, коли дізнаються чим ти займаєшся?

Цікава реакція у хлопців, допоки не знають про вид спорту, то ставляться звичайно. А от коли дізнаються – одразу захоплюються, їм дуже подобається.

А чи допомагають у житті твої нагороди та звання, зокрема в Академії?

Викладачі інколи йдуть на зустріч, «закривають очі», коли щось не довчила. Хоча я все рівно складаю все, як й інші однокурсники.

Що для тебе є найважчим під час змагань?

Сам переїзд. Він виснажує. З поїзда, автобуса … Це важко.

Чим ти захоплюєшся крім спорту?

Обожнюю кіно й театр, а також – спілкування з друзями.

Не доводиться інколи «жертвувати» чимось одним заради іншого?

Для мене на першому місці, мабуть, стрільба, а потім особисті стосунки. Хоча вважаю, що кар’єра і стосунки не повинні заважати одне одному.

Автор: Віка Заїченко "Пункт"