Напередодні Дня народження центрового "Мавп", офіційний сайт клубу прогулявся з Олексієм та його родиною одним із черкаських парків.

Центровий «Черкаських Мавп» – Олексій Адедиран – найдосвідченіший гравець в історії клубу, який виступав за головну команду. Сьогодні Олексію виповнюється 34 роки. Напередодні Дня народження офіційний сайт клубу прогулявся з Олексієм та його родиною одним із черкаських парків, а після цього завітав на матч чемпіонату України серед юнацьких команд, який приймали «Мавпи-03». 

Льоша поділився своїми враженнями від Черкас, баскетбольної школи та клубу. Сам же Адедиран здивував не лише подвійним громадянством (Нігерія-Росія), а й власними захопленнями. З дитинства він займався футболом та «сидів» на курятині з гормонами, а баскетбольну кар’єру іноді чергував з модельним бізнесом. 

- У мене дійсно незвична родина, - розпочав Олексій свої спогади, сидячи на одній із лавок Першотравневого парку Черкас. Я народився у Москві,  у мене батько нігерієць, а мати росіянка. Більше того, моє захоплення баскетболом відбулося не відразу. Справа в тому, що мій батько був футболістом і, не в останню чергу, через спорт опинився у Москві. Так от, я з дитинства грав у футбол. У 13 років моя сім’я виїхала в Америку. Батьки зробили це для мене, для мого майбутнього і лише там я почав грати у баскетбол. Це було доволі пізно – в 14 років, я дуже радий, що це таки відбулося.

– У тебе дуже широкий профайл. За свою кар’єру ти грав аж у 15-ти (!) командах, а починав в NCAA.

– Мій університет був Binghamton з Нью-Йорка. Ми грали у конференції «America East». З системи мого університету вийшов Хуан Бареа, який, як ви знаєте, у Далласі зараз грає, він на два роки молодший за мене. У мене хороші спогади про NCAA, я був гравцем обойми, здобував близько 10-ти очок і постійно розвивався. Так вже склалося, що протягом кар’єри, майже у кожній команді, моїм конкурентом за позицію був перспективний гравець. От і в Binghamton у мене був партнером центровий зі зростом 2.20. На нього постійно ходило безліч скаутів, але так він і не заграв на високому рівні. Схожа історія потім у мене була в Росії.

– А от у тебе зріст лише 2.01 і ти все життя граєш на позиції центрового. Це пов’язано з високим зростом у юному віці?

– Я і сам розумію, що, можливо, краще я би себе почував на позиції 3-4. Коли ми приїхали в Америку у сім’ї були проблеми з грошима. Батько багато працював, аби прогодувати родину. Спочатку не вистачало  навіть на їжу. Ми їли найдешевше, на той момент це була курятина, вона там найдешевша, адже нашпигована гормонами. Я почав рости, як на дріжжях, тренер це помітив і сказав, що ми нарешті знайшли центрового, так я і почав грати на позиції п’ятого. У мене немає баскетбольних навичок інших, крім центоровго. 

– Яка твоя сильна сторона?

– Усю свою кар’єру я граю з позиції сили, мені не вистачає зросту і це я намагаюся виправити атлетизмом. Скільки себе пам’ятаю я завжди качався, багато часу проводив у тренажерному залі і лише завдяки силі часто вигравав єдиноборства. Найбільш висококласний гравець, проти якого я грав, виступав зі мною у Красноярську, це Каспарс Камбала. На тренуваннях в грі один в один я йому фактично не поступався, у нас були хороші батли.

– Пік твоєї кар’єри був саме у Красноярську? 

– У мене було тоді все прекрасно, але я не отримував багато ігрової практики. У спортивному сенсі найкраще  себе проявив в сезоні 2012-2013. Тоді був непоганий відрізок у чемпіонаті Естонії, а після цього я перебрався до МБК «Миколаїв». Коли я приїхав, у команди не було жодної перемоги, а протягом сезону ми зуміли зробити класний ривок і дісталися сьомого місця. Був хороший коллектив, у якому мені вдалося видати сильний сезон. 

Олексій з дружиною та донькою

– «Миколаїв» для тебе був першим українським клубом. Саме в цьому місті ти познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

– Так, це було на одній із ігор. Ми познайомилися через знайому. Виходить, що баскетболу я маю завдячувати і тим, що маю Ольгу. Я щасливий з того.

– Як тобі та твоїй родині у Черкасах?

– Прекрасне місто, мені дуже подобається, дещо схоже на Миколаїв, звідки моя дружина. Теж не надто велике і є Дніпро. Мені імпонує наша команда і менеджмент. Коли я лише приїхав у Черкаси, відразу пішов в офіс, де директор та бухгалтерія. Саме з цієї зустрічі я був розчулений ставленням. Атмосфера там була тепла і приємна, відразу відчув, що тут не просто команда, а справжній клуб - сім'я. Я був приємно здивований і тим, що у команді грає так багато місцевих вихованців. Зараз я розумію звідки вони. От зараз ми з тобою прийшли на гру юнацьких команд («Мавпи-03»), а таких команд у клуба 7 чи 8. Це прекрасно, це говорить про те, що клуб – не на місяць, сезон чи кілька сезонів.
 

Адедиран та Черкаські Мавпи-03
 

– Слухай, так вийшло, що ти футболіст, баскетболіст та ще й модель! Принаймні, тебе можна знайти в одній із баз моделей Москви.

– Що досі?.. Це давня історія. Коли я грав у Куску, мене знайшов через соціальні сітки один із менеджерів компанії. Вона запропонувала пофоткатися і спробувати попрацювати моделлю. Спробував, зробив портфоліо, відвідав кілька фотозйомок. Цікаво, але треба було визначатися – або баскетбол, або це. Зазвичай це займає багато часу, іноді зйомки відбуваються вночі. Звісно, я зробив вибір у бік баскетболу.

– Сьогодні тобі виповнюється 34 роки. Можеш оцінити, що для тебе головне у житі?

– Дійсно, цей вік – рубіж для переосмислення. Зараз для мене головне – це кілька речей:  знайти стабільну роботу у сфері баскетболу та бути надійною опорою для своєї сім’ї, виростити свою доньку – Ізабелу та бути кращим чоловіком для моєї дружини.

– Ти сказав про сферу баскетболу. Бачиш себе тренером?

– Чому ні, мені б було цікаво себе спробувати у цій ролі. Навіть тут у команді мені подобається підказувати щось молодим гравцям. У нас багато талановитих хлопців, яким не вистачає досвіду, іноді це доводиться робити. А щодо тренерської роботи, то для мене, напевне, це був би найкращий варіан у найближчі роки.