– Кожна діяльність – політика, підприємництво, спорт - допомагають самореалізації планів, амбіцій, можливості. Пляжний волейбол – це таке хобі, на яке готовий витрачати гроші від основної роботи, щоб отримати задоволення. Спорт допомагає абстрагуватися, - говорить Максим після переможної гри. Спітнілий та в піску. Під час розмови відволікається на спостереження за грою переможців.

– Як проходить ваш день, коли триває чемпіонат?

– Коли в іншому місці, то це перетворюється у відпочинок, бо я лише відвідую ігри. А коли вдома – зовсім інше, доводиться слідкувати за всіма процесами, що відбуваються на майданчику. Бо буває там чогось не вистачає, туди щось треба віднести, а в когось голова болить. У цьому році перші два дні намагався вплинути на все й вставав о 5-й ранку, але потім вирішив скоординувати роботу так, щоб довше поспати. На майданчику доводиться бути до 10-ої вечора. Під час проведення намагаюся знімати політичні питання й не вникати у ці справи.

– Що найприємніше у грі?

– Пляжний волейбол для багатьох здається дуже легким: наче бігаєш на пляжі, дівчата загорають, з тобою заграють, а насправді – це важкий спорт. От зараз 12 годин дня – на сонці 35 – 40 градусів – і треба мати гренадерське здоров’я, щоб все це витримувати. Я люблю самовіддачу, а коли вона ще й приносить результат, то це взагалі класно. От ми входимо до п’ятірки пар України. Не дивлячись на свій вік, я граю на рівні з молоддю, а то й краще від них. Це стимулює. До того ж, знайшов собі хорошого партнера по грі. А знайти хорошого партнера у волейболі – це важче, ніж хорошу дружину. Якщо партнер буде різко реагувати на кожен момент, то грати не можливо. Рома за освітою психолог – це теж допомагає для психологічної рівноваги. Граємо ми вже три роки. Він – капітан команди, організовує тренування, віддаю йому ініціативу.

– Хто ваш улюблений вболівальник?

– Коли приходять глядачі на гру – це вже добре. Це значить все правильно організовано, є інтерес публіки. От цього року на півфінал пройшло до 200 вболівальників. Це приємно. Тоді вже не рахуєш витрачені кошти на проведення турніру. До мене на гру приїжджають родичі з інших міст, цього року приїхав племінник зі Львова, це стимулює перемагати.

– Чому обрали саме пляжний волейбол?

– Це випадковість. Свого часу батьки не дали мені реалізуватися як спортсмену. З 23 років я приходив на Центральний пляж і просто грав у волейбол – спочатку в колі, потім через сітку. А в 2007 році у Свидівку проходив кубок України і я вперше  взяв участь. Несподівано ми парою виграли у збірних України, зайняли третє місце й могли грати у фіналі. З першого разу отримали звання майстрів спорту і з 2007 року я постійний учасник турнірів з пляжного волейболу.

– Як реагують на поразки ваші рідні?

– Зараз батьки вже кажуть: «Ну, не напрягайся». Але я так не можу, бо люблю самовіддачу.

– Ваша спортивна мрія – це…

– підготувати черкаську пару з пляжного волейболу. Зараз беру на себе фінансові зобов’язання й вожу на чемпіонати України ще одну пару, щоб вони  переймали досвід. Їм по 18-19 років – якби я почав займатися волейболом у такому віці, можливо зараз грав би у фіналі, або й взагалі на міжнародному рівні. Я зацікавлений в тому, що молодь підтягувалася. Хочу, щоб спорт був масовим.

 procherk.info