Нечасто буває так, що найкращим бомбардиром ліги стає футболіст із команди, що не належить до числа лідерів чи хоча б середнячків, а ще рідше трапляється, щоб цей гравець ще й був дебютантом на згаданому рівні.

Михайло Сергійчук – саме той випадок. Нападник, який досі виступав у другій лізі, у дебютному сезоні відразу ж вирвався у лідери гонки бомбардирів. Зимовий антракт він проведе в статусі найрезультативнішого гравця поточного чемпіонату в першій лізі. А до цього Сергійчук був кращим голеодором "Славутича". До "Миколаєва" форвард перебрався лише влітку.

– Які матчі назвете як найяскравіші на шляху становлення вас як футболіста?

– Ну, ось з тими ж лідерами нам вдавалася гра. Коли тернопільська Нива виходила до першої ліги – ми з ними зіграли внічию 1:1, а я їм забив. Бастіон приїздив до нас лідером другої ліги – і нам вдалося з ними зіграти внічию. Тож навіть тоді при такому положенні Верес виходив і бився – наскільки уже міг.

– Після рівненської команди у вашій кар’єрі з’явилася вінницька. Як і де тодішній наставник Ниви Олег Федорчук помітив вас і запросив?

– Тоді існував такий турнір – Кубок ПФЛ, де грали збірні першої ліги й двох груп другої. Нас тоді із Вереса запросили трьох футболістів, а збірну Групи А очолював якраз Олег Вікторович.

– А я думав, що історія ще красивіша, адже ви свого часу забивали Федорчуківському Нафкому…

– Я той матч також добре пам’ятаю, ми поступилися 2:3, а я забив у Броварах.

– І як прийняли новачка у Вінниці?

– Це також був досить добрий колектив – дружній, молодий. Час, який я провів у Ниві, був досить хорошим і я багато чого навчився. Хоча там була велика конкуренція, і через півроку я не підійшов Олегу Вікторовичу, але склалося усе, як склалося… Повернувся я до Вереса, а далі грав за Маяк (Сарни) на область.

– У Славутича рівненський вектор добре налагоджений і гарно працює, адже, окрім вас, у цю команду запрошували ще й Дацюка. Черкасці «моніторять» рівненські аматорські змагання?

– Мій тренер Іван Ярута знає Кирилюка і Ковалевича із Славутича, вони були на зв’язку з ним і дізналися про мене. Якось вони зв’язалися зі мною, розказали, що команда Славутич має намір заявлятися до другої ліги й запросили на перегляд. Кирилюку я підійшов, тож із цього й почалася моя черкаська історія.

– Тоді Славутич починав у аматорській лізі, причому, склад вашої групи був цілком на рівні другої ліги – УкрАгроКом, ФК Путрівка, Діназ, Нове життя з Мелащенком… Як гралося у цьому турнірі?

– Чесно кажучи, я не можу сказати, що ми там по грі комусь дуже програвали. Рівна група – кожен у ній міг виграти й поступитися. Справді, це була чудова прелюдія до другої ліги.

– У Славутичі ви тільки в чемпіонаті України за два сезони забили 17 м’ячів. Завдяки чому вдалося так розкачатися?

– Я в Черкасах досить добре себе почував, то були чудові часи. Колектив у нас був досить дружнім (особливо, у першому сезоні). Ми всі грали один за одного й віддавалися грі повністю.

– Група А не настільки багата, однак гідних команд у ній традиційно вистачало – Десна, Нива, Суми, УАК, Буковина… Всіх навіть не перелічиш. Проти кого вам було найважче грати?

– Навіть не вирізню нікого. Ви називаєте лідерів, а бували такі матчі, коли навіть проти аутсайдерів було важко грати.

– Вибачте, однак одна справа – відбиватися, а зовсім інша – грати проти майстерних суперників…

– Все одно – матчі бували цікавими незалежно від турнірного статусу. Розумієте, ми, коли зі Славутичем дісталися до другої ліги, були досить молодими. У нас 26-річний Крупниченко був найстаршим. Тобто, звісно, нам було цікаво грати із гарно укомплектованими суперниками, однак кожен матч ніс для нас щось нове.

– Пізніше до Славутича долучилися більш досвідчені футболісти – Тарасенко-старший, Монахов. Вам, як форварду, проти кого з них навіть на тренуваннях важко було виходити?

– Вони обидва досвідчені, тому, у першу чергу, вони за рахунок свого розуміння футболу були важкими суперниками. Та й на другому поверсі боротьбу у них було важко виграти.

– Славутич весь час комплектувався сильними футболістами, демонстрував гру вище середньої, ставив високі стратегічні завдання. Чого не вистачало їм, щоб вийти-таки до першої ліги?

– Можливо, фарту. У нас за два сезони, які я там провів, у нас був лише раз спад – саме після кубку, а в інших матчах усе було стабільно, і команда грала у цікавий, переважно – атакуючий, футбол.

– Повернемося до подій цього року. Наостанок Миколаїв виграв у Охтирці у місцевих «нафтовиків», а вдома переграв Динамо-2, завдяки чому покинув зону вильоту. Це поліпшило настрій команди?

– Однозначно, але не маємо права розслаблятися. Якщо брати півріччя, ми не задоволені результатами. Ми прагнули бути у п’ятірці… Головне, щоб весною ми досягли кращих результатів і порадували наших вболівальників.

– Не можу не задати це питання. Ви – найкращий бомбардир першої частини першолігового сезону. На телефон уже трішки наярюють з заманливими пропозиціями?

– Є трішки. Дзвонять агенти, цікавляться…

– Кожен солдат мріє стати генералом. Ви також, як футболіст, націлюєтеся на максимум?

– Звичайно, якщо сказати собі: «Гратиму лише на якомусь одному рівні», то тоді можна із футболом закінчувати.

– Не прикро, що нерідко керівники прем’єр-лігових команд приділяють мало уваги українським футболістам із нижчих ліг, віддаючи перевагу безіменним легіонерам?

– Це вже питання не до нас, футболістів, а до тих, хто вкладає кошти в український футбол. У кожного президента – своє бачення, і ми не вправі їх за це судити. У кожного свої цілі.

– А ви на які команди і гравців рівняєтеся?

– В Україні – на Динамо (Київ), а взагалі – Ліверпуль.

– І кому із улюбленців скаузерів найбільше симпатизуєте?

– Поки грав Фернандо Торрес, симпатизував йому. Нині в клубі лишається така легенда, як Стівен Джеррард. А ще, звісно, також найкращий бомбардир АПЛ Луїс Суарес, який просто творить дива і може бути прикладом для усіх.

– Невже прикладом геть у всьому, адже кусатися на полі, начебто, заборонено?:)

– Заборонено, але подивіться, будь-ласка, статистику цього футболіста після дискваліфікації. Він своєю грою все доводить.

– Якщо я не помиляюся, вами свого часу цікавилася прем’єр-лігова Таврія?

– Цікавилася, але не склалося.

– Ще одна чутка, правдивість якої я можу у вас уточнити – що вами нібито цікавилися клуби із польської екстракласи…

– З приводу цього нічого не можу сказати – про таке не чув.

– Якби стояв вибір між сусідніми чемпіонатами і вітчизняним, що б обрали?

– Залишився б в Україні, бо тут ти граєш, лишаєшся на виду, і тобою цікавляться.

– Як вас зустріли на батьківщині у статусі кращого снайпера першолігового сезону?

– Все добре, всі вітають, по-своєму «притравлюють». З тренерами моїми уже говорив.

– Цього року ви забивали дуже багато – якщо не помиляюся, то в 2013-му за Славутич і Миколаїв аж 19 м’ячів, і це при тому, що влітку змінили клуб і лігу! З вами уже траплялася така «швидкострільність»?

– Та ні, це мій найкращий рік!

– Чого побажаєте вболівальникам Миколаєва та з інших команд, хто вас пам’ятає?

– Хочу привітати як миколаївських, так і черкаських вболівальників з наступаючими Новим роком і Різдвом! Хай їхні улюбленці дарують їм незабутні матчі. Славутич хай виходить до першої ліги, успішно виступає в кубку. Миколаєву побажаю піднятися в турнірній таблиці якомога вище. Своїх рідних також хочу привітати зі святами і хай все збудеться, що вони собі побажають!

 football.ua