До вашої уваги інтерв’ю із перспективним черкаським футболістом Володимиром Танчиком.

У свій 21 рік Володимир Танчик вже є одним із лідерів клубу першої ліги. Молодий півзахисник «Севастополя» вже давно є основним гравцем своєї команди. Після першого кола чемпіонату він став третім у списку кращих футболістів «Севастополя» та 8-им у рейтингу бомбардирів першої ліги. У своєму інтерв’ю Володимир розповів «Черкаському спорту» про перші кроки у футболі, завдання на цей сезон та повідав про історію створення свого прізвиська «Т-34».

– Володимире, поділися, як ти прийшов до футболу? Чому обрав цей вид спорту?

– Я починав займатися футболом у Черкасах з першого класу. Потім в сьомому класі я перебрався до Щасливого, у команду «Княжа». Там була команда, яка брала участь у вищій лізі ДЮФЛУ. Завершив школу і потім потрапив вже у професійний клуб «Княжа».

– Розкажи як ти потрапив ще в юному віці до «Княжі»?

– У мене є друг Дмитро Проценко, який дізнався про «Княжу». Ми з ним і його батьками поїхали на перегляд в цю команду. Нас обох взяли. Щоправда у Дмитра щось не склалося, і я лишився один. Потім я вже з батьками поїхав туди, забрав документи з Черкас й перебрався до Щасливого. А звідти вже перейшов у ФК «Львів» і згодом у «Севастополь».

– Нині ти є гравцем ФК «Севастополь». Після першого кола ви очолюєте турнірну таблицю першої ліги. Як можеш оцінити цей чемпіонат?

– Це коло можна розписати на дві частини. Ми не дуже добре розпочали чемпіонат, у нас було кілька нічиїх та поразок. Проте надалі ми зібралися і гарно провели другу частину першого кола, що нам дозволило піднятися на першу сходинку турнірної таблиці.

– З огляду на ваш склад та виступи, завдання перед командою – пробитися у Прем’єр-лігу?

– Я думаю, що в кожної команди є високі завдання. Нам потрібно грати у якісний футбол, удосконалюватися, щоб можна було на рівних грати з сильними командами.

– У минулому сезоні ви постійно посідали місця у зоні виходу до Прем’єр-ліги, наприкінці чемпіонату мали реальні шанси для цього, проте скандальні матчі з «Металургом» та «Буковиною» поставили на цьому хрест. Як команда психологічно впоралася з цим скандалом і з тим, що не підвищилася в класі?

– У тому сезоні нашим завданням було пробитися до Прем’єр-ліги. Ми знали, що граємо чесно, робимо все, що від нас залежить. Ми взагалі не дивилися на турнірну таблицю, не читали газети, не заходили в інтернет. Ми знали, що нам потрібно виграти певні матчі, щоб вийти. Проте так склалося, що не змогли підвищитися в класі.

– Минулого сезону вашим тренером був Сергій Пучков, проте цьогоріч його замінив Олег Кононов. Що для тебе змінилося в команді з приходом нового наставника?

– Кожен тренер по своєму бачить тренувальний процес, на свій розсуд працює з гравцями. Олега Кононова я ще знаю з того періоду, коли я був гравцем ФК «Львів» та був на зборах у «Карпатах». Проте не можу сказати з ким із цих тренерів мені працюється легше. З кожним по різному.

– За свою кар’єру в «Севастополі» ти демонструєш якісну гру, часто стаєш героєм того чи того матчу. Чи були до тебе пропозиції з інших клубів?

– У мене є свій агент, тому він займається такими справами. Моє завдання грати у футбол, розвиватися. Тому я на цьому не хочу концентрувати свою увагу. Сам просив свого агента, щоб він мені говорив про це лише тоді, коли є конкретна пропозиція, коли від мене все залежить. А так, в цілому, я не хочу звертати на це увагу.

– Проти яких команд у першій лізі тобі найскладніше грати?

– Взагалі у першій лізі більшість команд демонструють різну гру у першому та другому колі. Наприклад алчевська «Сталь», з якою нам складно грати, яка є міцним колективом, зараз посідає другу сходинку і повністю відповідає їй. Проте як буде у другому колі покаже час.

– Ми заговорили про «Сталь», де грає твій друг Віталій Грицай. Як тобі грати проти свого товариша?

– На полі немає друзів. Коли ми граємо, то забуваємо про це, адже кожен хоче перемогти. Вже після матчу ми спілкуємося, регулярно телефонуємо один одному.

– За перше коло ти забив 7 м’ячів у чемпіонаті України, й нині посідаєш 8-му сходинку у суперечці бомбардирів. Чи не тисне це на тебе психологічно?

– Ні, не тисне. Загалом, я мав значно більше забивати. Мені подобається забивати голи, подобається приносити користь команді.

– У першій лізі «Севастополь» є однією з найбільш відвідуваних команд. Наскільки допомагає підтримка вболівальників удома?

– Надзвичайно допомагає. Бувають такі моменти, що матч завершується, хвилина 85-та, ми втомлені, проте вболівальники скандують «Гол». Це дуже допомагає, неабияк підбадьорює, з’являється друге дихання. Нині наш стадіон другий за кількістю відвідувачів. У нас стадіон на 6 тисяч вболівальників, проте якби він був більшим, то ми були б найбільш відвідуваною командою. Інтерес до футболу і місті великий. За три дні до матчу білетів уже немає.

– У вашій команді грають Ігор Дуляй та Маріуш Левандовскі, футболісти, які пограли свого часу на найвищому рівні. Чи запитуєш у них як потрібно чинити у тому чи тому випадку та чи переймаєш у них досвід?

– Я часто спілкуюся з ними. Вони мають хороші людські якості. Завжди підказують, можуть накричати коли потрібно. Ми дивимося на них, вчимося.

– У тебе є цікаве прізвисько «Т-34». Розкажи про нього. Як воно виникло?

– Це ще було в «Княжі». Я тільки закінчив школу, ми грали у другій лізі. Тренер Марущак замовив мені футболку з 34-им номером. Сказав, що був такий видатний танк. З цього часу я почав носити такий номер, та і вболівальники подекуди скандують «Т-34».

– На комп’ютері граєш у танки?

– Граю. У мене на телефоні завантажена гра «Танчики». Тому інколи граю, коли є вільний час.