На теренах Умані проживає Ігор Соболенко – один із представників великої когорти спортивних журналістів.

У репортажі мова піде про Ігоря Соболенка – футбольного фаната, коментатора, людину, яка не мислить своє існування без спорту.

На інтерв’ю він погодився, хоч і неохоче, сором’язливо зауваживши, що, зазвичай він виступає у ролі інтерв’юера та не звик викликати уваги до своєї скромної персони. Жартома Ігор називає себе «многостаночніком», адже кілька разів закінчував університети, тому що у школі №1, в якій він працює вчителем фізики, доводиться викладати й інші предмети.

– Як ставляться інші, коли дізнаються, що ви – вчитель?

– Коли люди, які знають мене по футболу, дізнаються, що я вчитель фізики, –  дивуються. Стереотипи такі: якщо футболіст, то він має «вузьке коло можливостей». А працюю я в своїй рідній школі вже 24 роки: в ній я навчався від 1 до 11 класу. Через чотири роки після її закінчення повернувся до неї вже вчителем на місце одного зі своїх улюблених педагогів Андрія Якимчука. Ніколи не жалкував про те – мені поталанило на педагогів, які мене навчали. Тепер і я намагаюся їх не підвести, щоб мене також згадували по-доброму. Попри проблеми і недоліки, люблю свою роботу, мені подобається працювати в школі

– Що стало поштовхом займатися спортивною журналістикою?

– Футболом я почав захоплюватися з 12 років: багато читав про цю гру книжок, зокрема, класиків футбольної журналістики (того таки Філатова), черпав інформацію із газет. І напевно, це залишило відбиток. З 10-го класу мої перші замітки стабільно публікувала «Уманська зоря». Я тоді не розумів, чому в нашому місті «тихо» в плані висвітлення футболу! І не став чекати, а сам почав писати, цікавитися футбольною статистикою.

Як підсумок – моє захоплення триває вже більше трьох десятків років. Сайт, півтора десятки книжок, спроби працювати на телебаченні, радіо, – все не йметься (посміхається).

– Як вирішили створити сайт про футбол?

– Сайту «Футбол Уманщини від Соболенка» вже пішов десятий рік, – до того часу я плідно співпрацював з усіма уманськими газетами.

Але час невблаганно рухається вперед. У 2010-му почав реалізовувати задум щодо створення сайту про місцевий футбол, на якому б викладав ідеї про реформування місцевого футболу. Скептики не вірили, що з того щось вийде, а зараз вже не уявляють собі місцевий аматорський футбол по-іншому: нервуються, коли статистику чи звіт через день не знаходять…

Додає: потрібно завжди рухатися вперед, самовдосконалюватися, по-іншому – ніяк.

– Ви – автор кількох десятків книг про футбол, у яких увіковічили імена уманських футболістів, команд, фанатів. Яка праця передувала їхньому друку?

– То окрема сторона мого життя. Це велика праця, книги зайняли значну частину мого життя, сил та нервів. Їх написання займало дуже багато часу: збір, аналіз, узагальнення інформації та донесення її до читача – непросте завдання. Наразі найвагоміша для мене праця – «Історія футболу Уманщини», яка вийшла у трьох томах та має завершений вигляд.

Також було 6 щорічників районного футболу; наразі за два останніх роки написав і випустив два щорічники «Аматорський футбол Черкаської області». Відверто зізнаюся, що  пишаюся цими роботами. Вони знаходять свого читача, 90-95 їх відсотків (600 і 1000 екземплярів накладів) розлітаються по області та Україні. На Уманщині лічені екземпляри.  

Я радий, що залишиться пам’ять про таких самих футбольних фанатів, як я. Приємно було дарувати книги про історію футболу Уманщини членам команд, які доклали максимум зусиль для того, аби отримати першість: «УТК» у 2018 році виграла чемпіонат області із футболу серед команд вищої ліги, Кубок Черкаської області, а друга команда «тепличників» перемогла в І обласній лізі. Отже, ФК «УТК» зробив унікальний хет-трик.

– Як вдається поєднувати педагогічну кар'єру зі спортом? До того ж ви -- батько 2-х дітей?

– Вдається, бо маю гарну родину, яка мене завжди розуміє і підтримує. Завдяки надійному «тилу» знаходжу час для захоплення, але сім’я для мене завжди на першому місці. Малеча (донька і син) – моя відрада.

–Ви маєте чітку громадянську позицію, вам небайдужі проблеми міста, як ви бачите його розвиток?

– Свої думки ніколи не приховував, висловлював вголос і ніколи не пристосовувався,  не ігнорував гострих питань, тому часто вони не співпадали з думками спортивного керівництва. Але це не привід здаватися. Свого часу навіть брав участь у місцевих виборах від партії «Свобода». Це був корисний для мене досвід, який «дозволив бодай одним оком заглянути за лаштунки місцевого політичного життя».

– Маєте чимало однодумців, футбольних фанатів і вболівальників?

– У моєму рідному футбольному клубі «УТК» маю багато однодумців: Олександр Казанюк, Олександр Єжаченко, Ярослав Середа, насмілюся назвати також Миколу Гордія. Це і Володимир Пею, який продовжує розпочату справу у жіночому футболі «Ятрань-Берестівець».

Ще є любительський «Пахтакор», де збиралися любителі зіграти у футбол. Маю однодумців у сфері організації аматорських змагань. Із часу очолення районної федерації то, насамперед, Олег Андрощук. Разом із ним та Олександром Клімовим організовуємо соккербіз-лігу. У міні-футболі наш однодумець Сергій Карасевич.

Крім цих людей, яких об’єднує спільна справа, є багато любителів гри, які навіть на вулиці можуть підійти і поспілкуватися на цю тему.

– А є такі, яким не подобається ваша діяльність?

– Є, і я їм теж вдячний! Саме так! Вони спонукають до того, щоб рухатися вперед, розвиватися, не розслаблятися. Та і задумався б, якби не було опонентів, суперників… Інколи вони змушують переосмислити та порівняти деякі речі в житті.

Надія Зубова, Уманський міський портал