- Іване, розкажіть, як почали займатися баскетболом?
- У мене взагалі баскетбольна родина. Батько займався баскетболом, сестра. Тому так склалося, що я обрав цей вид спорту. Тому що кожного дня я тільки те й чув, що баскетбол. Тато ходив на тренування, він був тренером жіночої команди.
-Зараз батько переглядає Ваші матчі? Можливо критикує або радить щось?
- Ні, з татом я не працюю. Тому що це потребує дуже багато емоцій. Якщо дивитиметься матчі, то його думка в будь-якому разі буде суб'єктивною.
- Ви родом із Чорногорії. Свого часу грали в Україні і зараз тренуєтеся в Черкасах. Чим відрізняється український баскетбол від чорногорського?
- Ну, в цьому плані є розбіжності, але зрештою все залежить від людини.
- Ви три роки тому грали в «Мавпах». Потім покинули цю команду. Зараз повернулися в Черкаси і тренуєтеся в цій команді. Що спонукало Вас повернутись?
- Я повернувся сюди на свято і взагалі, в мене є багато зв’язків з цим містом. Манять до себе мене Черкаси.
- Також Ви є одним із тих небагатьох баскетболістів, яким потрібно більше тренувань аніж іншим. Ви просите тренера про додаткові тренування. Лишаєтеся після основних тренувань. Чи не виснажує це Вас?
- Бувають випадки, що це трапляється. Однак, я звик до додаткових тренувань. Вони мені потрібні, щоб вдосконалювати свою майстерність.
- Зараз Ви тренуєтеся разом з «Мавпами». Слідкуєте за їхніми матчами?
- Слідкую, звичайно.
- Як вважаєте, чого їм не вистачає, щоб піднятися у турнірній таблиці?
- Я говорю завжди так, що великі перемоги не приходять самі. Потрібно пройти через поразки, болючі поразки. Потрібно перетерпіти, пройти через це. Головне – самовіддача. І я впевнений, перемоги у команди будуть. Завжди є шанси, потрібно лише вірити у себе.
- Ви тренуєтеся в команді, проте не є її гравцем. Як гравці «Мавп» сприймають Вас?
- У мене тісний зв’язок з цим містом, командою. Взагалі, в Черкасах і в цій команді, я відчуваю себе комфортно, як вдома.
- Відомо, що Ви збираєтеся змінити чорногорське громадянство на українське. Що Вас підштовхнуло до цього кроку?
- Свого часу я грав за збірну Чорногорії, три роки. Проте зараз змінив пріоритети і працюю над отриманням громадянства.
- Чи вели розмови з «Черкаськими Мавпами», щоб підписати з ними контракт?
- Ні, поки що не розмовляли про це.
- За два дні до матчу Ви взагалі нічого не їсте. Чи вистачає у Вас сил на гру після цього?
- Я звик до того, що фізично і психологічно маю бути максимально налаштований на гру. Кожен налаштовується по-різному. Я відповідальна людина, тому впевнений, що маю бути на 100 % готовим до матчу.
- Після «Мавп», Ви пробували свої сили у Польщі. Був випадок, що після двох вдалих ігор за польську команду Ви покинули її. Чому виникла така ситуація?
- Минулий сезон я грав за польську команду «Туров». У нас був хороший колектив, ми досягали непоганих результатів, у мене з гравцями і керівництвом лишилися дуже гарні відносини. Цього року я опинився у «Полфармі». Почав сезон дуже вдало, ми виграли Суперкубок. Але на цей час у мене зіпсувалися стосунки з агентом. Ми розірвали нашу співпрацю. І зараз почав працювати з іншим агентом.
- Раніше, у «Мавпах», Ви найбільше товаришували з Мільяном Пуповічем. З ким у теперішньому складі "Мавп" гарно спілкуєтесь?
- Войдан дуже хороший хлопець, в плані ставлення до баскетболу та тренувань. З ним спілкуємось. Макса знаю Пархоменка, теж добра, весела людина.
- Ви граєте на одній позиції разом із зірковим гравцем «Мавп» Віллом Соломоном. Як Вам грати проти нього і, які у Вас з ним стосунки?
- Ну, ми з ним знаємо одне одного ще здавна. 10 років тому, коли я був ще зовсім молодим, ми грали один проти одного. Це був матч «Аріс» – «Будучность». Ми пам’ятаємо цей матч, тому що під час нього була сильна бійка. Ми відразу згадали цей момент, посміялися. На тренуваннях важко проти нього грати. Він людина з великим авторитетом та досвідом.
- Що полюбляєте робити у вільний від баскетболу час?
- Дуже люблю музику і потанцювати. Також іноді можу відвідати нічний клуб.