Молодий форвард – Олександр Кобець – нещодавно підписав свій перший професійний контракт.

Вихованець баскетбольної школи «Черкаських Мавп» відтепер виступатиме за клуб у статусі професіоналу. Про це і не тільки ми поспілкувалися з молодим гравцем.

–Сашо, вітаємо тебе з новим статусом. Як воно бути профі? Щось змінилося у твоєму житті?
–Дякую. Але, думаю, підписання нічого не змінило. Відчути себе профі я зможу лише після хорошого сезону або досягнення у професійному баскетболі. Це була моя мрія. Важко уявити, про що може мріяти хлопець, який виріс у баскетбольній сім’ї. Батько та мама у мене займалися баскетболом, це сімейна гра. Я радий, але це далеко не межа мрій, це лише початок, далі мені потрібно грати і продовжувати розвиватися. 

–Ти згадав про батьків. На якому рівні вони грали і чи часто зараз із рідними ти зустрічаєшся на майданчику? 
–І батько і мама грали на університетському рівні. Зараз тато тренує дітей у Новомосковську. Часто там же граємо, коли зустрічаємося з батьком та братом. У нас є сімейна традиція: коли ми приїжджаємо з Андрієм додому (брат, гравець «Дніпра»), батько нас веде на ігровий майданчик. Там ми спілкуємося та відпочиваємо водночас і, звісно, граємо.

–До Черкас ти приїхав п’ять років тому. За яких умов це відбулося і чому прийняли таке рішення?
–Насправді це було сімейне рішення. Мій батько знайомий з Максимом Міхельсоном і ми знали, що це дуже хороший і талановитий тренер, тоді «Черкаські Мавпи» якраз шукали гравців по всій Україні. Мій перший матч пов'язаний з цією командою, я дивився з протилежного боку майданчика, тобто я грав проти «Черкаських Мавп». Відбулося це на одному з фіналів ВЮБЛ, коли я виступав за команду «Новомосковська», була  хороша гра, ми програли в одне очко, а вже наступного сезону я грав у Черкасах. Зараз вважаю це місто також рідним для себе.

–Так сталося, що у минулому сезоні сімнадцятирічні хлопці «Черкаських Мавп-96» стали ледь не кістяком основної команди клубу. На старті сезону ти міг про таке мріяти?
–Звісно, що ні. Для мене та для моїх одноліток це був справжній подарунок. На жаль, це пов’язано з негативними подіями в Україні. Але, разом з тим, багато молодих гравців у Суперлізі продемонстрували, що вони мають право грати на такому рівні. Ситуація ж змінилася не лише для нашої команди, а й фактично для всіх клубів ліги. Вважаю, що молоді гравці прекрасно себе зарекомендували у минулому сезоні і, головне, зробили прогрес у своїй грі, адже дуже важливо, коли ти отримуєш ігрову практику у турнірах такого рівня.

–У тебе сезон дуже довгий, і навіть коли у твоєї команди відпустка, ти постійно з м’ячем, і вже прекрасно відіграв кілька стрітбольних турнірів. Не втомився від баскетболу? 
–Між останнім збором «Черкаських Мавп» та роботою у молодіжній збірній України було лише 15 днів. Було бажання відпочити, але я і відпочиваю. Стрітбол для мене – це елемент відпочинку, тим більше, я майже завжди граю з братом та друзями, тому спілкування вистачає, так і відпочиваємо. Але якщо обирати між стрітбольним та баскетбольним майданчиком, перевагу віддам останньому, це моє життя, а стрітбол – захоплення.


Андрій та Олександр Кобці, з раннього дитинства з баскетбольним м'ячем

–Сьогодні у Черкасах ви розпочали один із двох останніх тренувальних зборів до чемпіонату Європи U-18. Так вийшло, що навесні збірна на турнірі Шварцера на рівних грала з топовими командами світу, а у Болгарії вам доведеться у дивізіоні «В» виправляти  чужі помилки. Наскільки прикро  через це?
–Дійсно, у Німеччині ми показали, що на рівні можемо грати з кращими. Тим більше, думаю, ми б мали шанс поборотися за путівку на чемпіонат Світу. Зараз у нас інші завдання: гарно виступити у дивізіоні «В» та повернути Україну до еліти, це також серйозна відповідальність, працюватимемо над цим.

–Зараз іде інший чемпіонат Світу – футбольний. Окрім баскетболу, у твоєму житті є місце іншим видам спорту?
–Так, футбол теж люблю дивитися, але це в меншій мірі пов’язано з чемпіонатом Світу, там я ні за кого не вболіваю. А от у чемпіонаті України у мене є фаворит – це дніпропетровське «Дніпро», з дитинства вболівав за цю команду. Коли є можливість і зараз дивлюся матчі на стадіоні.