MVP баскетбольного чемпіонату України відповів на питання прес-служби Федерації баскетболу України

Капітан Черкаських Мавп Олександр Кольченко мав можливість стати чемпіоном України у складі Хіміка і Азовмаша, кольори яких захищав раніше. Але титул Олександр здобув тільки з третьої спроби. Ще й MVP чемпіонату його визнано. Чому?

- Насправді навіть не з третього заходу. З Хіміком у нас було п’ять можливостей поборотися за золото, але ми зупинилися на бронзових медалях. З Маріуполем я двічі грав фінал, але нажаль не вдалося здобути таке жадане для кожного спортсмена золото. Але я дуже радий, що це відбулося зі мною саме у Черкасах, бо це місто, як не яке-небудь інше в Україні, заслужило це визнання і заслужило перше місце. Команда дуже довго до цього йшла, було дуже багато сил вкладено у розвиток баскетболу. І ось копітка багаторічна праця принесла свої плоди. Це наслідок любові до баскетболу, до спорту у Черкасах. Я дуже радий, що своє перше золото здобув у Черкаських Мавпах.

- Ти відіграв у Черкасах тільки два сезони, а вже став капітаном у чемпіонський рік. Знайшов свою команду, команду своєї мрії?

- Ну, команду мрії? Скажу так, ще є куди прагнути, але я себе дуже комфортно почуваюся, як у місті, так і у команді. За цей короткий термін часу у мене дуже багато друзів з’явилося у Черкасах, знайомих, які приходять на усі наші домашні ігри, підтримують теплим словом. Мені тут дуже комфортно. Не в останню чергу, м’яко кажучи, це заслуга нашого президента Михайла Бродського і напевно тому це виливається у такий спільний результат. Коли все добре навколо, ти віддаєш усього себе і результат не змушує себе довго очікувати.

- Було б ще комфортніше, якби сім’я теж жила у Черкасах, але вона живе у Южному. Ти є татом вихідного дня?

- Цього року сталося саме так. А чому? Бо донька Єва пішла у перший клас і ми, як батьки, не знали, що нас очікує у плані першого року у школі. Не хотілося дитину зривати з місця. Поки вона відвідувала дитячий садочок, сім’я завжди їздила зі мною. А цей рік був важким для мене, бо дуже багато часу ми перебували окремо. Але Слава Богу, світ – сучасний. У Черкасах мав чимало вихідних і мені вдавалося періодично вириватися до Южного, часом вони мене навідували.

- Отже, жорсткої ностальгії по найріднішим не було?

- Хотілося б, звичайно, щоб це були не окремі зустрічі, бо канікули у школах не вічні. Хіба що під час зимових канікул відчув сімейний затишок. Бо ми практично місяць провели час разом у Черкасах. І це було здорово!

- З іншого боку, коли родина на відстані, не маєш зайвого побутового клопоту. Є можливість зосередитися на тренувальному процесі, на іграх?

- Не думаю, щоб виникали якісь побутові клопоти, якби сім’я була разом. Ми з моєю дружиною Іриною вже більше десяти років разом і усі побутові моменти долаємо на раз. Ми добре відчуваємо ритм одне одного і знаємо, у які дні кому потрібна підтримка і допомога. Перед іграми вони усіляко мене підтримують. Коли є якась перерва у тренувальному процесі, або ігровому, я завжди повністю присвячую себе сім’ї.

- У тебе дружина спортсменка, чи вона може є донькою спортсмена?

- У нас спортивна сім’я. Донька займається танцями, дружина раніше також займалася танцями. Тож їм це знайоме і вони як ніхто інший розуміють – якою важкою є фізична праця, переїзди, як непросто даються усі ці перемоги.

- Тренер чемпіонів Максим Міхельсон, кажуть, є диктатором, ну, щонайменше це авторитарна особистість. Як ти зі своїм досвідом з ним ужився?

- Я б не сказав, що Максим Міхельсон жорсткий диктатор. Це людина, яка завжди прагне знайти золоту середину у стосунках з гравцями. Наскільки я бачу і знаю – він та людина, яка багато уваги приділяє спілкуванню, обговорює усі ситуації, моменти. Як і між будь-якими людьми, виникають якісь непорозуміння, розбіжності, але це усе робочий процес. Ми завжди після тренувань могли залишитися хвилин на десять, обговорити усе і прийти до спільного знаменника. Мені легко працювалося з Максимом Міхельсоном. Я сподіваюся, і йому доставляло чимало позитиву спілкування зі мною. Загальне враження – у плані людських якостей мені з цією людиною працювалося чи не найлегше за усю кар’єру. Стосунки були дружніми, ставлення теплим, як на майданчику, так і поза ним. Ми багато часу приділяли спілкуванню, розбору нюансів, ігор та й просто якихось життєвих ситуацій. Ми цим ділилися, між нами не було жодних секретів, тому це і виливалося у такі довірливі стосунки.

- Ти у минулому часі говориш – приємно було попрацювати з тренером. Вже ставиш перед собою нові вершини, до яких йтимеш в іншій команді?

- Я на даний момент нічого не можу сказати з цього приводу. Чемпіонат тільки закінчився, хочу насолодитися моментом тріумфу. У нас жодних розмов на цю тему ще не було. Ще прийде час це обговорити. Але повторюся, мені дуже подобається у Черкасах, я б із задоволенням продовжив тут свою баскетбольну кар’єру. Але, знаєте, життя спортсмена таке, що ти прагнеш зростати, прагнеш здобувати нові вершини. Знаєте, як кажуть, легше зійти на гору, значно важче утриматися на вершині. Було б взагалі круто зробити золотий дубль у Черкасах. Але побачимо, як баскетбольне життя складеться.

- У чому ти бачив свої капітанські обов’язки на майданчику і поза ним?

- Дуже дякую тренеру за довіру, за віру у мене. Можливо він розгледів у мені людину-лідера, а що стосується моєї капітанської роботи? Я напевно, як один з найбільш досвідчених гравців у команді, який пограв трохи більше за інших у тих самих фіналах, півфіналах, був зв’язуючою ланкою між гравцями і тренерським штабом. Часом доводилося висловлювати тренеру побажання гравців і навпаки, роз’яснювати гравцям позицію тренера – яким він хоче бачити наш стиль гри. Яким він бачить тренувальний процес. То ж я був своєрідним містком між гравцями, тренерами і керівництвом.

- І заводив, напевно, партнерів на паркеті?

- Для того, щоб бути заводилою на майданчику, можна і не бути капітаном. Просто бути лідером – стиль мого життя. Я завжди розставляю пріоритети і прагну бути першим в усіх справах. Чи то спорт, чи якісь інші життєві ситуації. Я не люблю програвати, люблю перемагати, це і позначається на моїх діях.

- Чи можуть Черкаські Мавпи цим складом боротися успішно у єврокубках?

- Для того, щоб виступати у євро кубках, Черкасам конче потрібна арена, що відповідатиме європейським стандартам, і щодо кількості місць на трибунах, і за розмірами майданчика, тощо. У цьому сезоні, наскільки мені відомо, Черкаські Мавпи подавали заявку на участь у європейському турнірі, але їм відмовили через відсутність необхідної арени. Зараз, напевно, є дуже важливим той момент, коли команда, що довго йшла до чемпіонства, виборола його і зараз стоїть як ніколи гостро питання щодо участі команди у єврокубках. Але я усвідомлюю, що найбільша проблема зараз – це зал, можливість грати у ньому. Проводити матчі євро кубків нам у ньому не дозволять. Це напевно, зараз робота керівництва міста, людей, які підтримують баскетбол у Черкасах, зробити так, щоб Черкаські Мавпи стали учасниками євро кубків. Але для цього треба збудувати арену, яка відповідатиме сучасним вимогам. А щодо складу? Я вважаю, що у нас сильні гравці зібралися у команді, так, початок сезону вийшов дещо змазаним, але ми розкочегарилися після Нового року, набрали обертів і так сталося, що наш фізичний потенціал прийшовся на кінцівку чемпіонату і на ігри плей-оф. Ми усі серії провели всуху, 18 перемог поспіль цьому підтвердження.

- З вашої команди ти і Володимир Конєв залучаєтеся до лав збірної України, а ви граєте на одній позиції, чи нема між вами напруженості якоїсь?

- Абсолютно немає. Не сказав би, що ми конкуренти, ми друзі на майданчику, ми робимо одну спільну справу, ми спілкуємося сім’ями поза майданчиком. Наші дружини спілкуються, ми з Володимиром стараємося вільний час провести разом, а на виїздах живемо в одній кімнаті. Це свідчить, що ми не можемо бути конкурентами, ми друзі.

- Попереду матчі збірної України з турками і з Латвією. Відпочивати, насправді часу небагато, якщо тебе викличуть у збірну? Які шанси команди подолати перший етап кваліфікації Чемпіонату світу?

- Останні ігри збірної засвідчили, що ми можемо грати добре. Усе залежатиме від того, хто з виконавців прибуде на літні збори. Якщо команда збереться повним складом, у якому проводила відбірні матчі, думаю ці суперники нам по зубах. Усе залежатиме від нас. Нічого страшного у командах Латвії і Туреччини не бачу. Обох можна обігрувати.