Черкащина згадує сьогодні свого героя. 8 жовтня 1871 року народився легендарний боєць Іван Піддубний. Заможне життя в Америці чемпіон світу проміняв на злидні на Батьківщині.
Українець Іван Піддубний був шестиразовим чемпіоном світу з боротьби. Доти таких набутків не мав жоден спортсмен. За 78 років Піддубний досягав найвищих піків слави і падав на найглибше дно. Пережив дві війни, голод і репресії. Наприкінці 1939 року за здобутки «в деле развития советского спорта» його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора і присвоїли звання заслуженого артиста РСФСР. У 57-річному віці Івана Піддубного було визнано найкрасивішим чоловіком світу на міжнародному конкурсі чоловічої краси в США. Слава про досягнення цього спортсмена і досі надихає та вражає багатьох борців у найрізноманітніших куточках земної кулі.
«Виходячи на сцену, я молився за Україну. Тому й перемагав!».
Попри те, що багато хто зараховував Івана Піддубного до когорти російських спортсменів, насправді цей борець завжди був українцем. Будучи справжнім патріотом, він завжди наголошував на важливості любові до Батьківщини. Тому неодноразово в інтерв’ю закордонній пресі наголошував, що його найбільша любов: «Україна, звичайно, а то хто ж ще?». Кожну свою перемогу борець присвячував саме Україні: «Виходячи на сцену, я молився за Україну. Тому й перемагав!».
Любов до України Івану Піддубному привили ще в дитинстві. Народився видатний спортсмен 26 вересня 1871 року на Полтавщині у селі Богодухівці у справжній козацькій родині. Батько Івана Максим Піддубний мав глибоке козацьке коріння. Його рід славився надзвичайною силою та витривалістю. Саме від предків Іван Піддубний дістав у спадок великий зріст та витривалість. Мати Івана, Ганна Данилівна, також походила зі старовинної козацької родини Науменків, рід яких славився своїм довголіттям. Кажуть, дід Івана по лінії матері, колишній солдат, відслуживши в армії 25 років, дожив до 120. Саме від матері гарний музичний слух та голос, тому співав у дитинстві по неділях і святах у церковному хорі.
Ріс Іван так само, як і всі селянські діти. Ось тільки в 16 років він легко пригинав до землі корову за роги.Змалку Іван відзначався кремезністю, виконував важку кріпацьку роботу з дивною легкістю, що дивувало всіх оточуючих.
Із села - на арену
Коли Іванові виповнився 21 рік, він вирішив залишити рідну домівку й виїхати на заробітки до Криму. Там найнявся працювати вантажником у одному із севастопольських портів. Незабаром доля звела Івана з двома учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим – завзятими спортсменами, пристрасними шанувальниками важкої атлетики. Вони стали переконувати його зайнятися спортом. Спочатку Іван скептично ставився до цих розмов, але Преображенський подарував Івану автобіографію знаменитого атлета Карла Абса. У ній Піддубного зацікавило твердження автора, що постійними тренуваннями йому вдалося збільшити свою природну силу втричі.
Іван вирішив спробувати тренуватися. Щодня вправлявся з гирями, займався гімнастикою. А в 1897 році на гастролі до Феодосії приїхав цирк Безкоровайного. Це був звичайний бродячий цирк того часу, в трупу якого входили також атлети і борці. Серед них були знамениті люди того часу, такі як Янковський, Луріх, Семипалий. Через деякий час дирекція цирку влаштувала чемпіонат боротьби «на поясах».
За два тижні виступів на арені Піддубний не програв жодного двобою. Його залізна стійкість, вага і чіпкість рук дозволяли йому здобувати перемогу за перемогою. Він поклав на килим навіть знаменитого Георга Луріха, який згодом став чемпіоном світу з французької боротьби.
На початку 1898 року Піддубний знову переїхав до Севастополя, щоб остаточно стати борцем. Він вступив до місцевого цирку. Спостережливий і допитливий, він дуже швидко перейняв і освоїв всі тонкощі боротьби «на поясах». Став перемагати суперників не тільки грубою силою, але і за допомогою техніки, викликаючи красивим і спритним прийомом схвалення глядачів. Прочитавши книги з важкої атлетики та боротьби, Іван склав для себе програму тренувань. Щодня займався бігом, стрибками, робив вправи з гирями, ставив дихання, обливався холодною водою. Він відмовився від надмірностей у їжі, встановив години прийому їжі і суворо їх дотримувався.
Відмовився від куріння і спиртних напоїв. Уже до кінця сезону у цирку Труцці Піддубний став невпізнанним. З незграбного і грубого силача він перетворився на спортсмена, непогано володів технікою боротьби і сприймав свою професію як мистецтво.
З Севастополя Піддубний переїхав до Одеси, а потім на пропозицію цирку братів Нікітіних – до Києва. Почались його гастролі по різних містах. Виступав він не тільки як борець, але і як атлет. Наприклад, трьох осіб, перев'язаних один з одним, він піднімав вгору на витягнутій руці і носив навколо арени.
Вихід на світовий ринг
Перебуваючи на гастролях у Воронежі, Іван отримав з Петербурга листа від голови Петербурзького атлетичного товариства графа Рібоп'єра, який запропонував приїхати до Петербурга. Прибувши до столиці, Піддубний дізнався, що атлетичне товариство отримало від французького журналу «Спорт» пропозицію надіслати до Парижа російського представника ля участі у змаганнях на звання чемпіона світу з французької боротьби 1903 року. Одразу почали шукати кандидата по всій Росії. З'ясувалося, що кращого борця, ніж Іван Піддубний, немає.
Чемпіонат світу з французької боротьби 1903 зібрав у Парижі багатьох видатних борців того часу. Учасник, який програв хоч один бій, вибуває з чемпіонату. Іван Піддубний здобув одинадцять перемог.
Настав день сутички з чемпіоном Франції Раулем ле Буше. Він був на п'ятнадцять років молодший і вищий на 2 см.Поєдинок почався в надзвичайно швидкому темпі. Буше намагався приголомшити суперника каскадом класичних прийомів, які швидко змінювались. Через кілька хвилин француз вже був зовсім мокрим. І тут почалося щось незрозуміле. Всі прийоми російського борця зривалися один за іншим. Буше вискакував з будь-яких захоплень. Тоді Піддубний здогадався, що француз змазаний якимось жиром. Він заявив протест. Судді перевірили і з'ясували, що Буше змазав себе маслиновою олією. Це було грубим порушенням правил. Буше насухо витерли, але як тільки він починав пітніти, олія виступала знову. Французькі судді замість того, щоб зарахувати йому поразку, вирішили обтирати хитруна кожні 5 хвилин. Але це не допомагало – піт проступав знову. Судді зарахували французові більше очок, Піддубний вибув зі змагань. Переповнений зал зустрів уявну перемогу Буше гробовим мовчанням. Російське атлетичне товариство запропонувало Ле Буше боротися з Піддубним ще раз і гарантувало йому в разі перемоги приз в 10 000 франків. Але француз від цієї пропозиції відмовився.
Незабаром Піддубний взяв участь у Московському чемпіонаті. Вже в перші дні він уклав на лопатки улюбленця Москви Івана Шемякіна. У 1904 році в Петербурзі на чемпіонаті світу у фіналі він знову зустрівся з Буше. Француз протримався 41 хвилину, після чого опинився на лопатках. Наприкінці 1905 Піддубний знову в Парижі на чемпіонаті світу, де зібрали 140 найсильніших борців світу. Піддубному вдалося перебороти всіх своїх суперників.
Івану Максимовичу були урочисто вручені призові десять тисяч франків і диплом про присвоєння звання чемпіона світу 1905 року. Перемога Піддубного стала великою подією в історії професійного спорту. Газети рясніли повідомленнями – «Залізного Іесса покладено на обидві лопатки».Піддубний отримав безліч запрошень на гастрольні поїздки в багато країн світу. Він вибрав Італію і невдовзі здобув звання чемпіона цієї країни. Пізніше були змагання в Ніцці, Льєжі, Берліні.
Повернення на Батьківщину
Володіючи величезною силою, Піддубний в той же час відзначався швидкістю реакції і гарно проводив найскладніші прийоми. Це був розумний борець, котрий розраховував свої сили і добре орієнтувався в можливостях противника. Він не вживав спиртного й не палив, гартував свій організм ранковою гімнастикою, обтираннями холодною водою, щоденними тривалими прогулянками. За 40 років спортивної кар’єри він не знав поразок. Найсильнішим його противником був поляк із Західної України Станіслав Збишко-Циганевич, та й того Піддубний нарешті переміг у Сполучених Штатах Америки.
Закінчивши виступати, Піддубний поїхав на Полтавщину і купив той самий маєток, в якому колись ще дитиною працював у поміщика Абеля.Та улюблений спорт не відпускав і Піддубний почав виступати знову.
У 1910 році Іван одружився з Ніною Квітко-Фоменко, поселився з нею в селі Богодухівці на Полтавщині, побудувавши собі хату, а також млин, і три роки не виходив на килим. Після революції, коли стало налагоджуватися мирне життя, Піддубного запросили в Петроградський цирк. В 1920 році в Одесі він отримав звістку, що його дружина поїхала з іншим. Іван Максимович довго переживав, та в 1922 році оженився знову на матері молодого борця Марії Машоніній.Щоб розпочати нове життя з Марією Семенівною, потрібні були гроші, і Піддубний відправився на гастролі до Німеччини, де трудився у поті чола цілий рік. Проте це були вже не ті гонорари, які могли дозволити йому безбідне життя, і восени 1925 року Іван Максимович вирушив у далеку Америку, де йому довелося боротися за правилами вільної боротьби.
Уся Америка багато чого чекала від поєдинку Піддубного з чемпіоном Америки тих самих років Джо Стечером, відомим своїми страшними «ножицями» (захоплення ногами). Яким же було розчарування американців, коли напружена сутичка закінчилася внічию. Потім Піддубний ще цілих два роки їздив американськими містами.
Дорога до фінішу
Туга за Україною охопила серце Івана Піддубного, і до кінця 1927 року він заявив про свій від'їзд. Організаторам боїв не хотілося втрачати такого борця, його вмовляли, шантажували і навіть погрожували. Але ніщо вже не могло утримати Піддубного в чужій йому Америці. Повернувшись додому, Іван Максимович переїхав у затишне містечко Єйськ на березі Азовського моря, де купив гарний будинок з великим садом.
Після окупації Єйська гітлерівці запропонували йому виїхати до Німеччини і тренувати там борців. Відмовився. Оккупанти так поважали Піддубного, що навіть дозволили йому носити орден Трудового Червоного Прапора. Шануючи заслуги старого Піддубного, німці призначать його завідуючим більярдного клубу при військовому госпіталі, що врятувало Піддубного від голодної смерті. Та радянські визволителі розцінили це як «зраду Батьківщини».
Після війни Піддубного заарештували – за співпрацю з німцями. Проте швидко відпустили через відсутність доказів. Останні роки Іван Максимович доживав у злиднях. Постійно скаржився на те, що не вистачає хліба. Фінансова скрута змусила продати за хліб медалі, якими він так пишався. Неодноразово просив закріпити його за якоюсь військовою частиною, проте ніякої реакції на його прохання не було. 8 серпня 1949 році Іван Піддубний помер від інфаркту в Єйську. Національний герой, яким по праву пишалася б будь-яка держава, не мав навіть костюма, тому в останню дорогу його збирали всим селом.
