Його стихія – вода. Життєве кредо – тільки вперед. Голова обласної федерації вітрильного спорту Олександр Мазін не уявляє свого життя без вітрила над головою та води під ногами.

 Цього року яхт-клуб «Парус» та Федерація вітрильного спорту Черкащини відзначає своє 34-річчя. Один із засновників та сторожил вітрильного спорту області Олександр Мазін розповів «Черкаському спорту» про становлення вітрильництва у нашому місті та про перспективи його розвитку.

– Ви тривалий час очолюєте Федерацію вітрильного спорту Черкащини. Чи пригадуєте, як її заснували?

– Тридцять років тому черкаським яхтсменам виділили невелику ділянку на березі Дніпра врайоні вулиці Гагаріна. Молоді спортсменисвоїми силами змогли її облаштувати і перетворити на справжню перлину Черкасі надійну гавань для вітрильній флотиліїміста. Багато було зроблено за ці роки,зведені будівлі, побудовані причали,придбані яхти. Але найголовніше те, що,незважаючи на кризи та інші економічнітруднощі, вітрильний спорт в містіпроцвітав, розвивався і зберіг свої кращі традиції.

– Хто стояв біля витоків цього виду спорту у нашому місті?

– Величезний внесок у розвиток іпопуляризацію вітрильного спорту наЧеркащині внесли ті, хто стояв у витоків будівництва яхт-клубу «Парус», цеДерев'янко, В. Груздєв, І.Череванєв, В.Друженін, Степанюк, О.Ситник та інші.Особливо хочеться відзначити ОлександраСавинського, його організаторськіздібності, енергійність, вміння об'єднатичисленний спортивний колектив і зробити так, щоб у клубі кожен відчував себе як у великійдоброї сім'ї, впевнено і комфортно.

– Чи популярний цей вид спорту серед містян сьогодні?

– Нині у нас на балансіпонад 60 яхт. Їхня вартість коливається від 2 до 100 тисяч доларів. Приміром, вартість однієї білосніжної красуні еліт-класу дорівнює вартості трикімнатної квартири в центрі міста. Проте серед черкасців є ентузіасти, які будують такі яхти самотужки.

– Скільки часу йде на будівництво яхти?

– У середньому від 3 до 5 років. Все залежить від ресурсів та бажання. У нас є такі члени клубу, яким цікавий не сам вітрильний спорт, а процес створення яхти. Але це справа не з легких. Тут потрібно бути обізнаним, адже потім потрібно буде зареєструвати цю яхту в нашому реєстрі та довести, що вона не потоне.

– Чи правда, що яхтинг – це прерогатива багатіїв?

– Ні, багато членів нашого клубу роками збирали гроші або придбати яхту або човен. Є й такі, хто просто продавав квартиру заради гарного судна. Насправді, любов до цього виду спорту здебільшого спадкова.Адже часто члени нашого клубу приходять сюди сім’ями, з діточками. На наших очах виросло вже не одне покоління. Діти ніби «заражаються» любов’ю до цього виду спорту, тому, як виростають, то здебільшого продовжують справу батьків.

– Вітрильним спортом займаються лише чоловіки?

– Ні, цей вид спорту абсолютно для всіх. У нас в клубі є як чоловіки, так і жінки. Тут все залежить від бажання та обізнаності.

– Хто може керувати яхтою?

– Насправді, допливти яхтою від одного пункту до іншого можуть майже всі. Інша справа у швидкості, вмінні зловити вітер, течію. Іноді людина плаває в своє задоволення, аж поки поряд не пропливе професійний яхтсмен на гарній швидкості. Тоді у людини виникає бажання пливти так само і вона починає щось для цього робити. Це як наркотик.

– Що потрібно, щоб керувати яхтою?

– Потрібне знання фізики, математики, сучасної навігації. Треба розумітися на гідродинаміці води, розбиратися в течіях.

– Чи існує якийсь дрес-код у яхтсменів?

– Ну, я не скажу, що дрес-код, але завжди з собою у нас є плащ або куртка. Взуття має бути максимально зручне, без підбоів. Бажано бути в білому, щоб легше переносити спеку. Також,і снує традиція, що коли на яхті гості, то вони роззуваються та ходять по судну босоніж або в шкарпетках, щоб не пошкодити поверхню. Окрім цього, кожен яхтсмен має мати про собі окуляри закріплені на мотузці, щоб вони завжди висіли на шиї і їх можна було вдягнути або скинути у будь-який момент.

– Як реагують близькі та рідні на вашу любов до вітрильного спорту?

– Чудово! Вони мене у всьому підтримують. Більше того, моя дружина разом зі мною займалася цим видом спорту та має звання. Обидва мої сини також виходили під вітрилом. Нині вони проживають закордоном, але любов до цього виду спорту не втрачають.

– Як ви оцінюєте теперішній розвиток вітрильного спорту у місті?

– Я намагаюся зробити так, щоб це був дійсно спорт, а не розвага. Члени нашого клубу долучаються майже до всіх рейтингових чемпіонатів сезону. Більше того,наш крейсерський яхт-клуб «Парус» був другим в Україні (після Київської) за кількістю спортивних суден. На його базінеодноразово проводилися чемпіонати України з вітрильних перегонів на крейсерсько-спортивних яхтах, Чемпіонати СНД з вітрильних перегонів на надувних катамаранах. Яхтсмениклубу долучаються до спортивного життя країни. Регулярно беруть участь у таких регатах як«Кубок Кременчуцького водосховища», «Кубок Сацького​», «Кубок Гетьмана», чим роблятьзначний внесок у розвиток і популяризацію такого прекрасного виду спорту, як яхтинг.

– До чого нині готуються черкаські яхтсмени?

– Нині 16 яхт нашого клубу «Парус» готуються взяти участь у одному із найпрестижніших змагань сезону – чемпіонату України з з крейсерських перегонів.