Артем і Альона Тріандафіліді обожнюють танцювати. Конкурси, фестивалі, танцювальні шоу – їхня стихія.
Але коли рідні та друзі запитували, чому пара й досі не бере участь в українських телевізійних проектах «Україна має талант» чи «Танцюють всі», подружжя навіть не знало, що й відповісти. Та цього року чорнобаївські танцюристи таки наважилися на участь у телепроекті. Щоправда, їхній шлях на «Україна має талант» пролягав… через Китай.
Із дитинства улюбленою справою Артема були танці. Ще навчаючись в школі, хлопець досяг неабияких успіхів в хореографії, брав участь у різноманітних фестивалях та конкурсах.
Але професійно займатися танцями Артем вирішив лише наприкінці одинадцятого класу. Вступив до Київського національного університету культури і мистецтв на факультет режисури та хореографії. Одночасно почав танцювати ще й в шоу-балеті, де й зустрівся з Альоною.
Дівчина, як і Артем, співом й танцями захопилася ще в дитинстві. Її мама – керівник народного хору «Чиста криниця». Саме тут і співала Альона. Але любов до танців виявилася сильніше, ніж до співу: з 16 років вона займеться виключно улюбленою справою – танцями. Східний танець, у якому є чітко визначений ритм, став улюбленим напрямком. А далі було навчання в Київському національному університеті імені Т. Шевченка на факультеті філології. На улюблену справу часу залишалося все менше й менше. І одного дня Альона вирішила: танці – це її життя.
Професіоналізм танцюристів оцінили й роботодавці: Артем, Альона та ще декілька представників шоу-балету пройшли кастинг на роботу в Китаї, показавши двогодинну концертну програму. Контракт про співпрацю укладали на один рік, але залишилися на п’ять.
– Спочатку все було чудово: нові знайомства, нові можливості, змога показувати себе на іншому, вищому рівні, але ми дуже швидко почали сумувати за Україною, – згадує Артем. – Не вистачало рідних та друзів, які залишися вдома…
Згодом й роботодавці почали ставитися прискіпливішими до танцюристів, з’явилися нарікання навіть на те, що раніше подобалося. Крім того, Артем отримав травму, через яку не міг ходити, а тим більше танцювати. І наприкінці 2013 році Артем з Альоною повернулися додому, в Україну.
На Батьківщині вони вирішили трішки відпочити від танців, але цей відпочинок почав перетворюватися в нудьгу, а потім в апатію. Треба було повертатися до улюбленої справи.
– У соціальній мережі я знайшов одного з менеджерів телеканалу «СТБ», – розповідає Артем. – Написав йому, але він відповів, що, на жаль, всі передкастинги уже завершилися і ми спізнилися... Та я все ж таки надіслав їм наше з Альоною відео, де ми показуємо танець під назвою «Гаучо Болеадорас», та наполіг на тому, щоб вони подивились. На наступний день отримав відповідь, що нами зацікавились продюсери і ми повинні чекати остаточну відповідь у грудні. Вже закінчувався місяць, але ніхто нічого не говорив. Тоді я вирішив взяти ініціативу в свої руки: почав писати їм на електронні пошти та в соціальні мережі. І сьомого січня, саме на Різдво Христове, до мене зателефонували, привітали зі святом і повідомили, що ми стали учасниками шостого сезону «Україна має талант».
Буквально за тиждень подружжя переробило та вдосконалило танець, який змогли гідно продемонструвати.
Страх, хвилювання, шалений сплеск емоцій не давали спокою учасникам шоу протягом всього їхнього перебування на знімальному майданчику.
– Стоячи за лаштунками перед виходом на сцену, хвилювалися дуже. Боялися схибити, зробити щось не так, адже одна помилка – і все піде не так, як потрібно, – згадує хлопець.
Не могли заспокоїти пару навіть рідні, близькі їм люди, які приїхали підтримати. Лише ступивши на сцену, вони сконцентрували всю свою енергію на танці, і хвилювання зникло. Вони розчинилися у танці, прожили його…
Артему і Альоні зал аплодував стоячи. Омріяні чотири «Так» від суддів чорнобаївці таки почули.
– Радості не було меж, – пригадує свої відчуття Артем. – Але ми розуміємо, що це тільки початок і нам потрібно наполегливо готуватися до наступного етапу.