Завдяки таким людям у Черкасах існує хокейний клуб. На його плечі лягає не лише згуртування партнерів і лідерство на льоду, а всі організаційні питання команди. Йому не шкода подолати більше 200-т кілометрів і 12 годин заради хокею. Людина, життя якої не можливо уявити без льоду та ключки. Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з незмінним лідером і капітаном ХК «Черкаси» Олександром Кучером, який поділився «Черкаському спорту» як виникла та існує їхня команда та чого не вистачає нашому місту для розвитку хокею.
Як виникла ідея створити команду ХК «Черкаси»?
Я не ідеолог. Ідеологи команди з’явилися на рік раніше, ніж я у ній з’явився. Хлопці почали займатися, збиратися грати в хокей тоді, коли з’явився каток на «Селені». Зібралися однодумці і почали потихеньку грати в хокей. Після цього до них стали приходити інші любиетіл цієї гри. А у 2008-му році на центральному стадіоні поставили каток. Того часу мені сказали, що є хокейна команда. Я прийшов, подивився як вони грають. Переглянув їхні тренування, навіть кілька разів їх посудив. Запропонував їм пограти у них. Хлопці погодились, до того ж, тоді нам вдалося вперше обіграти ХК «Сміла», яка була чемпіоном НХЛ (нічна хоккейна ліга).
Як у команді з’являлися нові члени, адже спочатку їх було зовсім небагато?
Так, на перших порах в команді було 10 осіб, потім поступово ми почали розвиватися, «розкручуватися» і, командавона навіть досягала 40 осіб (!). Ми грали трьома– чотирма пятірками і їздили на ігри. Навіть ледь не билися за місце в команді. А так, за ці три роки, що я капітан, колектив «утрясся». Хтось охолонув до хокею, хтось психологічно слабший, комусь фінансів не вистачає, тому склад зменшився. Але тепер наш склад стабільний, всі грають давно, гарно товаришують.
Ви самі себе фінансово покриваєте?
Все робиться на глобальному ентузіазмі. Цілий день втрачаємо для гри. За цей день можна робити міліард справ. А ми його присвячуємо заради хокею. Команду фінансуємо повністю. Місто обіцяло якусь допомогу, але все лишилося на рівні обіцянок.
Чого вдалося досягти за роки існування команди?
В аматорських турнірах за 3 роки важко далеко «просунутися» і «вирости». Хокей – це важкий вид спорту. По-перше, потрібно навчитися кататись; по-друге, навчитися приймати на себе удар і стояти на ногах, по-третє, потрібно вміти контролювати шайбу; і з-рештою кидати шайбу по воротам. Всі ці чотири складники мають бути наявні під час гри. Катання, стояння, удари і зіткнення. Це все достатньо складно. Якщо в 10 років почати займатися хокеєм то це вже пізно. У футболі в цьому плані легше.
Що стосується команди, то все на ентузіазмі.
Які найвищі місця посідали на турнірах?
Скажу чесно. останні місця ми не посідали. Так складалося, що ми брали участь в турнірах, у яких команди поділені на дві групи, по чотири команди в кожній. Для того, щоб пройти далі, потрібно посісти як мінімум друге місце. Ми, зазвичай, в групі посідали третє місце. Любительский спорт це інше, аніж професійний. До того ж, у нашому місті хокей взагалі не розвивається. Наприклад у Вінниці є 3 катка. У Києві любительских 24 команди і три ліги. Ми їздимо, буває граємо з тією чи іншою командою. Якщо говорити про досягнення, то ми грали з командою «Баришевка», яка посіла перше місце в групі Б. У нас була серія ігор до трьох перемог. Ми виграли серію з рахунком 3 : 1. Якщо допустити, щоб ми грали в цьому турнірі то могли б стати чемпіонами. Хлопці всі підросли однозначно.
Скільки років Ви є капітаном команди?
Я прийшов у команду через рік після її створення.
Як думаєте, за які якості Вас обрали капітаном?
За ігрові напевно. Ігрові якості – це, мабуть, основний елемент завдяки якому я капітан.
У минулому році існувала дитяча хокейна команда, зараз тренування припинилися. Однак,
Ваша команда намагається поновити секцію з хокею для дітей, чому?
Діти – це наше майбутнє. У багатьох гравців команди діти тренувались у цій секції. Зараз все прикрилось. Тому намагаємося відновити це, щоб діти займалися цим видом спорту.
Які перспективи хокею в Черкасах?
На даний момент все лише на фоні обіцянок. Потрібно знайти спонсорів, щоб вони вклали гроші в катки. Зокрема в Білорусі майже в кожному 10-ти тисячному місті є каток. З першого по 9-й клас діти грають у хокей. Відповідно, у них буде сильна команда. Я не кажу, що всі мають грати в хокей. Але хочеться, щоб цей вид спорту розвивали, хоча б якось.
Можливо якісь перспективи на аматорському рівні?
Немає сенсу. Потрібно окреслити завдання команди. Якщо завдання – призові місця, то потрібно працювати над цим: проводити ротацію, залучати нових гравців. Якщо просто грати для свого задоволення то нічого іншого не потрібно. Якщо місто Черкаси не потрібує в хокеї, то який нам сенс здобувати якісь досягнення. Яка різниця виграв ти чи програв. В будь-якому разі є позитивні емоції від гри.
Чим вас привабив хокей, що ви почали ним займатися?
Я родом із Северодонецьку, що на Луганщині. У нас там чудовий льодовий палац спорту, один із кращих в Україні. Я пішов на тренування, почав грати і мені сподобалось. У мене є дві срібні й одна бронзова медалі чемпіонату України. Тому переді мною відкривалися непогані перспективи професійного росту. Однак, потім пішов розвал союзу і з цим видом спорту все завершилося.
Чому Ви обрали саме хокей, а не популярніший футбол?
Тому що хокей в травматичий для ніг та тіла аніж футбол. Так склалося, що з дитинства почав грати. Будучи юнаком їздив на змагання у Київ і Харків. Досягали непоганих результатів.
Як думаєте, чому наші гравці з НХЛ відмовляються грати за збірну?
Немає інтересу. Немає команди. Чому у футбол грають? Тому що цей вид спорту розвинений на державному рівні. У футбол вкладають гроші бізнесмени. Повинен бути стимул. Ти питаєш чому я почав грати в хокей? Тому що була поляна, були регулярні тренування, тренер направляв, що потрібно робити.
Які плани у Вашої команди на наступний рік?
Наступного року ми плануємо заявитися в НХЛ (нічна хокейна ліга) і достойно там виступати. Ця ліга всеукраїнська і її матчі проходять всюди. Є зони в Києві, Харкові, Донецьку, півдні та заході. В Україні аматорських команд набагато більше ніж професійних. Ми будемо грати в київській зоні, адже вона нам ближча.