Вона є найактивнішою вболівальницею  черкаського спорту. Вона та, хто  переймається перемогами і поразками  кожного черкаського спортсмена. Завжди  усміхнена та привітна, ця жінка готова  підтримати та простягнути руку допомоги  тому, хто цього потребує. Очільниця ПС  «Будівельник» Світлана Бондар, розповіла  «Черкаському спорту», як їй вдається  утримувати одну з наймасштабніших  спортивних споруд міста та на які зміни у  палаці спорту варто чекати черкащанам.

 - Світлано, розкажіть, як давно працюєте у палаці спорту? 

 - Я працюю на цій посаді з 1 жовтня 2004 року – це сім років. До цього я працювала тут головним бухгалтером. Так склалося, що мій попередній директор через сімейні обставини змушений був звільнитися, що стало великою несподіванкою для колективу. Тимчасово було вирішено керівництвом залишити мене на цій посаді, так як я довгий час тут працювала ( з березня 1997 року). Побачили, що я справляюсь, з’явились позитивні зрушення у роботі закладу. Потім зі мною був підписаний контракт на цю посаду. І, поступово, я почала занурюватись в роботу керівника, сама цього не очікуючи.

   - Чи важко такій тендітній жінці керувати одним із провідних і найбільших спортивних комплексів міста? 

   - Спочатку було справді лячно і, в свій час, було пролито не мало сліз. Але, розуміння того, що це моє покликання, дало сили з усім справлятися. Адже тут я як риба у воді. Це справді мій рідний дім, оскільки тут я проводжу значно більше часу ніж дома. До того ж, мені вже не соромно, знімаючи слухавку, казати: «палац спорту». Тому що це дійсно палац. Цього року наш «Будівельник» посів третє місце в Україні за напрямком «Інша діяльність у сфері спорту». Потрапити у трійку найкращих комунальних підприємств країни це велика перемога і визнання. Всі, хто відвідують наш комплекс, завжди тепло відгукуються про нього, кажуть, що в нас затишно, комфортно. Також, днями, отримала нагороду з Києва «Професіонал галузі», що є дуже приємною подією для мене та своєрідною констатацією того, що я займаю своє місце! Умови у нас дуже хороші.

   - А родина підтримує Вас підтримує у професійній діяльності? 

   - Родина мене дуже підтримує. Буквально вчора, мій чоловік допоміг, нарешті, освятити нашу будівлю. Він сам все організував і привіз сюди священнослужителів. Адже напередодні, ми зійшлись на тому, що це дуже важлива подія для нашої споруди. 

   - У вашому комплексі постійно проходять якісь спортивні заходи. Чи переймаєтесь перемогами і поразками спортсменів, що змагаються у вас у комплексі? Вболіваєте за них?

   - Обов’язково! Це моє життя. Іноді так переймаюсь, що потім доводиться пити якесь заспокійливе, оскільки тремтять і руки і ноги. Це наші хлопці і дівчата, тому не перейматись їхніми досягненнями просто неможливо. Коли вони в нас тренуються, то я бачу як вони ростуть, стараються, чогось досягають. Всі робітники палацу спорту дуже вболівають і переймаються їхньою долею. Навіть коли наші команди на виїзді і є можливість подивитися трансляцію матчу, то завжди дивимось та вболіваємо.

   - Пані Світлано, розкрийте секрет, скільки коштує година оренди ПС?

   - У цьому році депутати нам трошки ускладнили життя, підвищивши орендну плату. На мій погляд, не потрібно було так кардинально, майже у три з половиною рази, піднімати оренду. Це дуже дорого. Зараз відчуваємо, що кількість змагань зменшилась. Люди звертаються, але дізнаються вартість оренди і відмовляються.  Для державних підприємств оренда трохи менша – 386 гривень за годину, а для всіх інших підприємств і установ – 472 гривні в годину. Але якщо бажають орендувати перший і другий, то вартість зростає до 600 гривень. Якщо в середньому орендують від 8-ми до 11-ти годин, то можете уявити яка сума виходить. Депутати вирішили, що цим вони нам покращать життя, збільшать надходження, але покищо виходить навпаки. Як каже наш Сергій Олегович (Одарич): «Краще менше, але більше». Але покищо, нажаль, так не виходить.

   - Чи є у планах модернізація палацу спорту?

  - Так, є. Багато чого не зроблено, але ми на постійному етапі доопрацювання. За останній час вдалося облаштувати буфет та гардероб, але там, нажаль, дуже холодно. Хотілося б зробити опалення і там. Також, у планах довести до ладу підлогу, фасад будівлі та поставити табло, «лайт бокси», щоб ми мали змогу робити анонси подій.

   - Чи «прив’язуєтесь» Ви до спортсменів, підтримуєте з кимось з них зв’язки? 

  - Стараємось підтримувати зв'язок постійно. І телефонуємо один одному, і переписуємось, і по «скайпу» розмовляємо. Через інших гравців намагаємось дізнатись, як там колишні члени команди, що з ними. Регулярно передаємо вітання один одному, навіть невеличкі подаруночки. Це дуже приємно. Звісно, з переходом гравця в інший клуб, з його від’їздом, життя не закінчується. Але підтримувати зв'язок я намагаюсь з багатьма.

   - Наскільки відомо, Ви є палкою вболівальницею ВК «Круг».  Чи болючою для Вас стала втрата цього клубу?

   - Це була дуже гірка втрата. Я сама телефонувала очільнику обласного управління, намагалася, щоб там зрозуміли і підтримали, знайшли можливість допомогти команді. Розмовляла з Сергієм Одаричем і він вразив мене тим, що був обізнаний з цією ситуацією. Сергій Олегович сказав, що намагався допомогти команді, але сказали, що вже розпродали всіх гравців і вже просто не було чого рятувати. 

   - Якою є Ваша позиція з цього приводу?

  - Якби раніше казали про ці проблеми, адже команда довго не могла розпочати свій тренувальний сезон. Коли всі команди жіночої Суперліги тренувались на повну, то «Круг» тільки розпочав тренування. Це було обумовлено ще й тим, що головний тренер поставив умову, що поки не розрахуються з боргами за минулий сезон, команда не розпочне тренування. Керівництво його завірило, що все буде гаразд. Поставили навіть плани ввійти у призери. Але вони потренувались два місяці і все рухнуло. Я знаю, там велика заборгованість по заробітній платні тренера і дівчатам. Це прикро. Прикро, що Черкащина втратила жіночий волейбол. Команда існувала 17 років, тимпаче стільки нагород. Дуже шкода. Адже такі талановиті волейболістки. А скільки вихованок нашого «Кругу» грають зараз у інших містах і країнах. Дуже прикро. 

   - Пані Світлано, розкажіть, як вдається підтримувати себе у такій чудовій фізичній формі?

  - Немає спеціальних рецептів. Я просто у постійному русі. Бути очільницею такої великої структури завдання не з легких.  Часто нервую та переймаюся долею наших черкаських команд. Також кожного ранку роблю зарядку.  

   - Чи маєте улюблений вид спорту? 

   - Я люблю багато плавати. Мій знак зодіаку – риба. Тому вода – це моя стихія. Коли їдемо родиною у відпустку, то вважаю за краще їхати до моря, до води, де є змога наплаватись від душі. Звісно, люблю і подорожувати, але, якщо є можливість потрапити на море, то я завжди обома руками за. Тому, коли обираємо якусь туристичну поїздку, то завжди розраховуємо час так, щоб заїхати до води, до моря.

   - Розкажіть, чи займалися якимось видом спорту в дитинстві?

   - Я займалася легкою атлетикою. У мене були не погані результати, виходило. Але, через травму, я була змушена зупинитися. Спробувавши займатися після травми, я ледь досягла того рівня, який мала до неї. Тому, так як і будь-яка адекватна людина, я вирішила, що час зупинитися. До того ж, це й період ще співпав зі вступом до університету.

   - Розкрийте секрет, чи користуються ваші діти якимись привілеями у палаці спорту? 

   - Я маю доньку Анастасію, яка наразі навчається на другому курсі лінгвістичного університету у місті Києв. До того, як поїхати у столицю, вона. неодноразово приводила своїх однокласників на різноманітні турніри та матчі, що проходили у палаці. Друзі іноді їй трошки і заздрили, адже вона могла безкоштовно відвідувати події, на які її однолітки далеко не завжди могли потрапити.

  - Де святкуватимете Новий Рік?

  - Традиційно святкую вдома, адже вважаю це свято родинним. Часто  на Новий Рік до нас приїжджає з Москви мій брат зі своєю родиною. Ми збираємось у такому сімейному колі і вітаємо один одного, нікуди не виїжджаючи.

   - Про що мріяли в дитинстві?

  - Не буду приховувати, що з дитинства мріяла стати якимось керівником. Чоловік моєї хрещеної, спостерігаючи  як я росту і командую своїми братами, завжди казав, що в родині росте директор. Я завжди була дуже комунікабельною дитиною. Долучалася до шкільної самодіяльності. З сьомого класу була комсоргом школи, хоча мені і не було 14 років, але я вже займала таку відповідальну посаду. Завжди була однією з перших на всіх заходах, що проходили в школі. Думаю, що така активна життєва позиція привела мене на цю посаду.

   - Чи маєте Ви якесь хобі?

   - Я беру участь у конкурсі «Оточи себе красою» і два роки підряд виборювала третє місце за краще облаштування вікна і балкону. Але основне моє хобі –це вирощування квітів. У мене не лише вдома багато квітів, але й тут, на роботі. Якщо ви пройдетесь палацом спорту, то всі квіти, що тут побачите – це все моя праця. Саджаю і вирощую сама. Розмовляю з ними. Я живу на першому поверсі, тому, коли люди проходять повз наші вікна, то завжди зупиняються аби помилуватись моїми квітами.