Спортивні журналісти – це свого роду колеги купідонів. Саме з їхньої легкої руки черкасці мають змогу дізнатися про спортивне життя нашого міста. Саме їхні матеріали, подібно до стріл купідона, влучають в серця містян і змушують їх любити спорт.  У День Святого Валентина провідні спортивні медійники розповіли «Черкаському спорту», яку роль відіграє спорт у їхньому житті та розкрили секрет успіху спортивного журналіста. 

Олег Кукса, спортивний журналіст газети «Молодь Черкащини»:

«Спорт був у моєму житті з самого дитинства. Дуже любив грати у футбол, ця гра просто заворожувала. Ось так у мене і з’явилася любов до спорту. Писати про нього почав із 90-х років. Тоді все було не так. Пригадую, перший репортаж у мене був із запасного поля на Центральному стадіоні. Враження були неймовірні, адже я мав змогу передати на папері оцю динаміку та насолоду від гри футболістів. Загалом писав про всі види спорту. Іноді було не легко, адже роботи було дуже багато. Особливо коли у Черкасах було три волейбольні команди, які грали в один день і потрібно було написати оперативно про всі три матчі. Думаю, спортивним журналістом може стати лише та людина, яка небайдужа до спорту та любить його. Думаю, лише любов до спорту може стати запорукою здорового життя».

Наталя Кириленко, спортивний журналіст, телеведуча ТРК «ВІККА»:

«Маленькою хотіла займатися танцями, проте спорт для мене почався далеко не з них. Із шостого класу я прилюбувала баскетбол. Спочатку грала за шкільну команду, а потім, вступивши до ВНЗ, за університетську. Мені дуже подобалося. Коли прийшла працювати на телеканал «ВІККА», то без вагань одразу обрала спортивну тематику. Спочатку було не легко.  Адже зазвичай спортсмени неговіркі, тому доводилося готувати дуже багато  додаткових питань. Проте з часом я занурювалася у спортивне життя міста все глибше, знаходила нових знайомих. Але по цей день, коли іноді приїжджаю знімати баскетбол, то хочеться покласти мікрофон, взяти м’яча та вийти на майданчик. Люблю баскетбол і досі. Є мрія влаштувати між журналістами спортивний турнір. Гадаю, що найблищим часом вдасться її втілити. Стосовно танців, то зараз цю мірю втілює моя донечка. Вона танцює з чотирьох років. Нині  танцює у колективі «Вікторія», пишаюся нею (сміється). Думаю, головне у нашій справі – любити свою роботу. ООО! А робота в кадрі – це справжній драйв. Щоразу, як сідаю в дикторське крісло – відчуваю, що це моє. Важко стримувати емоції, адже переймаюся усіма невдачами та радію будь-якій перемозі наших спортсменів. Спорт – це невід’ємна частина мого життя, яка робить мене щасливою».

Максим Гаптар, спортивний журналіст сайту «Черкаський спорт»:

«У школі я кілька років займався футболом, а потім баскетболом. Захоплення спортом виникли ще з раннього дитинства, дивився всі матчі київського «Динамо» в Лізі чемпіонів. Ще в той час мріяв стати коментатором. Потім загалом думав, що професія спортивного журналіста підходить мені.

Улюбленим видом спорту здавна є баскетбол, також футбол, проте меншою мірою. Зараз у своїй роботі я часто пишу про міні-футбол і цей вид спорту став одним із моїх улюблених. Він мені подобається все більше. Навіть більше ніж просто футбол.

Першу публікацію на спортивну тематику навіть не пам’ятаю. Ще будучи школярем купив собі зошит і писав туди різноманітні звіти футбольних матчів. Тоді на одному з телеканалів транслювали матчі англійської Прем’єр-ліги, і я ці матчі дивився, а потім писав звіти собі у зошит. Більш серйозні, вже журналістські матеріали писав під час навчання в університеті. Пам’ятаю аналітичну статтю про український баскетбол, яку я опублікував на блозі на сайті Isport. Ну а вже під час своєї роботи на «Черкаському спорті» не пам’ятаю першого матеріалу. Найбільш яскраві враження були від інтерв’ю з Мільяном Пуповічем. До того часу я повноцінні інтерв’ю робив усього кілька разів, а тут інтерв’ю з сербським баскетболістом. Він розумів російську мову, проте рівень володіння цією мовою у нас з ним приблизно однаковий, тому виникали певні труднощі під час формулювання його і моїх думок. Проте мені дуже сподобалося.

Про запоруку успіху у спортивній журналістиці, гадаю мені ще говорити рано, адже я сам цим займаюся не так довго. Напевно для успіху в цьому, потрібно максимально знати про ті види спорту, про які ти пишеш. А загалом потрібно мати якомога ширше та повніше уявлення про всі види спорту. Ну і прагнути до вдосконалення».

Марія Гаврилян, баскетбольний оглядач на ТРК «ВІККА»:

«Любов’ю до баскетболу мене «заразив» мій чоловік. Він з дитинства грав у баскетбол і захоплювався цим видом спорту. Спочатку, коли дивилася баскетбольні чи футбольні трансляції, то вони мало мене цікавили. Але все змінилося, коли вперше чоловік повів мене на матч «Черкаських Мавп». Живі емоції, які панували у ПС «Будівельник» не лишили мене байдужими. Адже оце загальне єднання, жага до перемоги не може не захопити. Після цього регулярно почала відвідувати матчі, слідкувати за трансляціями. Приходила на роботу і захоплено про це розповідала колегам. Почувши це, шеф-редактор запропонувала мені зайнятися висвітленням баскетбольних матчів і я погодилася без вагань. І ось уже два роки  я палкий шанувальник баскетболу! Пригадую, що найважче давалися саме перші спортивні матеріали, адже окрім емоцій потрібно було професійним лексиконом розповісти про матч. Я почала читати спеціальну літературу, гортала сторінки Інтернет-видань, розширюючи свій спортивний лексикон. А взагалі спорт у моєму житті був із самого дитинства. Тато завжди хотів зробити із мене велику спортсменку, тому віддав мене спочатку на танці, потім на гімнастику та басейн (сміється). Взагалі, вважаю, що плавання – це один із кращих видів спорту. Це здоров’я та краса!  Щодо спортивної журналістики, то тут можна досягти успіху лише якщо жити спортом, інакше ніяк».

Сергій Стасько, спортивний журналіст на сайті «Ua-football.com»:

«Спортом почав цікавитися ще з дитинства, адже дуже любив футбол ще з ранніх років школи. Яким я тільки видом спорту не займався - гімнастика, летка атлетика, футбол. Найбільш займався футболом. Це кохання на все життя. Якщо говорити саме про спортивні матеріали, то я вперше взяв інтерв'ю у відомого тренера з морського триборства Сергія Каданцева. А от про репортажі не пам'ятаю нічого. Звісно, важче писати репортажі. Зовсім інша специфіка на відміну від інтерв'ю. 3. Траплялися, але небагато. Часто це було пов'язано з іменами спортсменів. Десь не так щось почув и написав невірно. А потім якось перед цією людиною незручно. Ну то таке (сміється). Для спортивного журналіста важлива оперативність та ексклюзивність інформації. Бажано, щоб матеріали не мали вигляд статистичного звіту, а були доступними і в той же час цікавими читачам».

Юлія Порпленко, спортивний журналіст на ТРК «Рось»:

«Далекий 2008 рік… Завдання головного редактора газети «Місто»: принести на понеділок матеріал про те, як живуть Черкаси вихідними. Один із заходів – Чемпіонат України з триатлону. Все б нічого, якби ж знати що це таке) Йшла на змагання, не знаючи ні правил, ні складових виду. Півгодини я сама блукала серед натовпу спортсменів, допоки до мене не підійшов один із триатлетів - хлопчина зі школи. Власне, він мені й пояснив що до чого.

Перші спортивні проби пера, зізнаюсь, були далеко не шедеврами. Обравши профіль спортивного журналіста, поставила собі за мету намагатись найповніше розкрити визначені теми; писати не лише про результати спортсменів, а й проблеми галузі.

Часом виникають труднощі при написанні самого сюжету. Славко Лопушанський каже, щоб я була «жорсткішою» і вносила більше конкретики. З кожної зйомки намагаюсь почерпнути щось цікаве та корисне для себе, а потім – передати й глядачам. Творчого застою – ось чого я боюсь. Для журналіста важливо не підганяти матеріали під один шаблон. Творчий пошук та бажання творити – це мій стимул».