Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із учасником Олімпійських ігор в Лондоні, одним із кращих «Робін Гудів» України, титулованим стрільцем – Маркіяном Івашко. Львівський спортсмен поділився із «Черкаським спортом» тонкощами стрільби із лука, своїми враженнями від Олімпійських ігор та зізнався, чим його здивували Черкаси.
– Як ви оцінюєте свій виступ на чемпіонаті України зі стрільби із лука? Чи все вдалося зреалізувати?
– Не все вдалося однозначно. На те є ряд об’єктивних та суб’єктивних причин. Але я працюю над тим, щоб все вдалося. Ви знаєте, я після Олімпійських ігор дуже довго не тренувався, тому що мав травму. Для мене основна ціль – старт, який би був проміжним для того, щоб не втратити оцю змагальну практику. Тому що довга перерва без змагань відбивається в подальшому і дуже тяжко ввійти в хорошу змагальну форму. Я буду старатися однозначно перемогти але основна ціль – набрати змагальної практики, якої у мене за останні пів року було дуже мало.
– Що можете сказати про Черкаси?
– Я люблю приїжджати в Черкаси, тут тепла атмосфера. Невеликий приклад. Буквально вчора приїхав у Черкаси, йшов до таксі і чоловік зайняв його переді мною. Наскільки було приємно, що він побачив, що я йду із речима, мабуть знав, що проходить чемпіонат по стрільбі із лука, та сказав: «Сідайте, ви перші, вам більше потрібно». Це було дуже приємно. Ми разом в результаті поїхали.
– Чим запам’яталися Олімпійські ігри у Лондоні?
– Олімпійські ігри – це найбільший спортивний «форум» у світі. Країна чотири роки працювала над тим аби провести ці змагання якомога краще. Ціла нація працювала на це. Це завжди є велике дійство. Це навіть не змагання, це такий мегапроект, який реалізується зусиллями цілої країни. Це свято спорту, інакше не назвеш. Воно не може не сподобатися. Стати учасником або призером Олімпійських ігор – це найбільше бажання кожного спортсмена.
— У чому, на вашу думку, полягають причини перших невдалих виступів українських спортсменів на Олімпіаді?
— На жаль, спортсменам було дуже важко тренуватися в умовах відсутності в Україні належних тренувальних баз. І спортсмени, і тренери для кожної перемоги роблять усе, що від них залежить, але очевидно, що максимально викладатися мають і ті люди, які організовують підготовку до ігор. А цього немає. Сьогодні в Україні немає навіть елементарного — сучасних спортивних баз, на яких мають тренуватися олімпійці, зокрема, найгірші умови в легкоатлетів та плавців. Спочатку потрібно створити спортсменам сучасні умови для тренувань, а вже потім очікувати від них медалей. Насправді в Україні є хороші перспективні спортсмени, є прекрасні тренери високого рівня, але бракує фінансування. Для порівняння: в Росії гроші вкладають у спорт чималі, а кваліфікованих тренерів бракує.
– Ви розповідали, що Китай та азійські країни – несприятливе для вас місце змагань. А чи комфортно почуваєтеся у Великій Британії?
– Старий Лондон мені нагадує рідний Львів. Старовинні будівлі Сіті навіюють затишок, тому внутрішньо у Лондоні мені напрочуд комфортно. Клімат та погодні умови у Британії також схожі на львівські. Чи фартова для мене британська столиця? У Лондоні я змагався лише раз, на передолімпійському тижні. І медалі тоді не здобув. Але на цьому я не зациклююся. Просто душею відчуваю, Лондон – моє місто.
– Якщо порівняти підготовку до Ігор у Пекіні-2008 та Лондоні-2012: чи відбулися принципові зміни у вашому тренувальному процесі?
– Перед Лондоном не було необхідності змінювати щось кардинально. На передолімпійському етапі підготовки тренуємося тричі на день, виходить шість-вісім годин щодня. Протягом дня здійснюю близько 300 пострілів.
– Коли почали займатися стрільбою з лука?
– Почав займатися у 1991-му році. Першим і останнім моїм тренером є Віктор Мінєнко – великий фахівець, заслужений тренер Радянського Союзу. У всіх моїх досягненнях є велика доля його праці. І взагалі, те що я до нього потрапив стало запорукою того, що я залишився у цьому виді спорту та стільки років стріляю. А загалом, то так склалося. В житті кожної людини складається так, що вона йде саме туди і займається саме тим. Так і в мене склалося. Відзначу, що у Львові школа стрільби із лука є досить потужною та прогресивною. Має великі традиції, цей вид спорту культивується досить масово у Львові, чого бажаю і Черкасам.
– Свій перший лук пам’ятаєте?
– Як інші початківці, стріляв зі стандартного «дитячого» лука, на якому зазвичай ставлять техніку. Хтозна, можливо, з того мого першого лука і сьогодні стріляє хтось із вихованців СДЮШОР «Електрон»... Загалом, мені довго не давали нормальний лук, з яким можна було би показувати результат. Можливо, тренер не бачив у мені перспектив. Я довго стріляв на три метри, виконував безліч допоміжних вправ. Цей процес у мене затягнувся, порівняно з усіма тими, хто прийшов до секції одночасно зі мною. Це мене зачепило, але я не шкодував сил, аби досягти свого.
– Під час тренувань концентруєтеся на власних відчуттях чи змагаєтеся з колегами – хто влучніше стріляє, хто більше пострілів зробив?
– Залежить від завдань. На деяких тренуваннях відточуємо певні елементи техніки, на інших виконуємо спеціальні вправи, що стимулюють зростання результату. У тому, хто зробить більше пострілів, ми ніколи не змагаємося. Якби від кількості залежав результат, ми би стріляли по тисячі, а то й по дві тисячі пострілів на день. Для нас же важлива якість, тобто вміння стабільно набирати ту суму очок, яка необхідна для перемоги.
– Чи були моменти, коли хотілося лишити цей вид спорту?
– Це раз в два роки, як мінімум, буває. Якщо щось перестає виходити, ти дуже стараєшся, а воно все одно не виходить і ти докладаєш ще більше зусиль, а воно все одно не виходить, то наступає момент розчарування, коли хочеться все кинути. Але потім дивишся скільки всього за плечима, згадуєш ті цілі, які ти перед собою ставив, які треба досягнути, над чим не тільки ти працював багато років, але й тренери. Країна вклала не малу кількість грошей та уваги. Тому не можеш ти опустити руки і піднімаєшся знову, борешся.
– Чи маєте хобі?
– Якщо з розряду спорту, то я дуже люблю баскетбол. Стараюся, коли маю можливість, грати. Окрім цього я цікавлюся нумізматикою. Колись було дуже цікаво, тому що можна було привезти із кожної країни якусь монету. Зараз вже трошки інакші монети, тому зараз це не так. Та і змога є далеко не завжди.
– Чи маєте кумира у цьому виді спорту?
– Без сумніву, кумир у спорті в мене є і не один. Проте рівняюся більше на результати.
– Скільки ще плануєте виступати у цьому виді спорту?
– Спорт вищих досягнень не додає здоров’я, з кожним прожитим роком приносить додаткові травми та шкоду організму. Я і так у свої 33 роки вважаю себе ветераном, у мене уже понад 20 років активного стажу. Тому не знаю, скільки ще зможу витримати.
– Щоб побажали підростаючому поколінню стрільців?
– Однозначно – завжди вірити в себе та пам’ятати, що твої досягнення – це не лише твої перемоги. У тебе вкладають зусилля багато людей. У моменти, коли хочеться все кинути треба дивитися, скільки всього ти вже досяг. Треба вірити в себе, адже нічого не дається легко. Віра, старання та наполегливість – ось мій рецепт успіху.