У свої 19 він є першим номером збірної України з кікбоксингу. У своєму послужному списку він має низку перемог на різноманітних чемпіонатах як українського, так і світового рівня. Він успішно виступає і в боксі і в кікбоксингу. Проте окрім бойових видів спорту він також всього себе віддає футболу. Здавалося б, як успішний боксер-кікбоксер може майстерно грати у футбол, як може поєднувати ці види спорту? На ці питання у своєму інтерв’ю «Черкаському спорту» спробував відповісти Антон Зубов, гравець «Шполи-ЛНЗ-Лебедин», капітан «Вулкану», перший номер збірної України з кікбоксингу.
– Ти займаєшся футболом, боксом та кікбоксингом. Який вид спорту був для тебе першим?
– Спочатку, в дитинстві я займався боксом. З шести років батько мене взяв до зали, де я на той час я тренувався за програмою загального розвитку. Розпочинав з базових елементів, вивчав удари. І вже з 10-ти років я почав цим займатися більщ посилено. А згодом вже виник і кікбоксинг.
– Тобто на початку ти займався боксом. Як сталося, що ти перейшов і в кікбоксинг?
– Я виступаю у змаганнях і з боксу, і з кікбоксингу. Просто у боксі нині така ситуація, що без грошей туди особливо не проб’єшся. А в кікбоксингу все більш справедливо та чесно. До того ж, я б не сказав, що у мене якась надзвичайна гнучкість, але тим не менше, в мене виходить досить не погано працювати ногами.
– Коли отримав перші рукавички?
– Ну я пам’ятаю такі величезні рукавички. Тоді ще не було маленьких чи великих розмірів, а були одні рукавиці. А вже з часом придбав собі форму, рукавиці та інше екіпірування.
– Зараз ти є першим номером збірної України з кікбоксингу у категорії
– Щоб стати першим номером, спочатку треба повигравати декілька чемпіонатів. Не просто виграти один і все, ні треба відстоювати це звання. Я його утримую вже близько року.
– Ти вже перший номер збірної, тому напевно здобував чемпіонство у великій кількості змагань. Який чемпіонат тобі найбільше запам’ятався?
– Найбільше мені запам’ятався чемпіонат Європи 2005-го року – це був мій перший такий серйозний чемпіонат. На ньому я посів третє місце. Після того я почав вже регулярно виступати на чемпіонатах і здобувати переважно перші місця. І поступово «брав» вагові категорії 54, 57, 60, 64, 67 і
– Проти представників яких країн тобі було найважче змагатися?
– Поки що я можу більше стверджувати про різні області, зокрема дуже сильні кікбоксери з Донецької, Київської та Хмельницької областей. А серед країн, то сильною є східноєвропейська школа кікбоксингу – Вірменія, Азербайджан, Грузія, Росія.
– Ти вже мірявся з ними силами на чемпіонаті світу?
– Так, я перемагав на чемпіонаті світу у 2009-му році у Ялті. Там якраз були представники цих країн. Я виграв три поєдинки, у фіналі був з українцем, його також переміг і став чемпіоном.
– Від єдиноборств перейдемо до ігрових видів спорту. Як футбол з’явився у твоєму житті?
– Що таке футбол я дізнався у років 11-12. У дворі з хлопцями грали у квача, потім пропонували грати у футбол, ось так і почалося. Потім я ходив певний час займатися, майже щодня тренуюся на ФОКі, що розташований поблизу з моїм будинком. І одного разу один тренер запропонував прийти до нього на тренування та пограти. Я приходив до нього, тренувався. Але батько не дозволяв мені, казав, що головне бокс. А я прогулював тренування і ходив грати у футбол. Я весь час ходив і займався для себе – це був фактично «дворовий футбол». А потім, у 2009-му році батько розповів про мене тренеру «Шполи-ЛНЗ-Лебедин» Петру Славінському. Я прийшов до нього на тренування, і мене взяли у дубль «Шполи». Я почав грати за цю команду, і навіть рахував власну статистику. То за 42 матчі я забив 48 м’ячів. Після кількох сезонів у молодіжній команді я вже потрапив до основної команди «Шполи», де вже проводжу другий сезон.
– Що вплинуло на тебе, що задаючись боксом та кікбоксингом, ти паралельного захопився футболом?
– Це була моя мрія з дитинства, грати у футбол. Я ходив на тренування з боксу, а думав про футбол. Виходив у ринг і думав про футбол. Звичайно, що я налаштовувався на бої, проте після них знову був «весь у футболі». І згодом все серйозніше став цим займатися ,і вже батько не проти моїх занять футболом, підтримує мене.
– Зараз тобі 19 років, що у твоєму житті займає більше місця, футбол чи бокс та кікбоксинг?
– У відсотковому співвідношенні напевно 50 на 50. На мене всі розраховують як на боксера-кікбоксера у збірній, але якщо я буду демонструвати гарні результати у футболі, то, можливо, зупинюсь на ньому. Хотілося б спробувати себе у плані футболіста. Це моя мрія. Я не можу сказати, що повністю вичерпався у боксі та кікбоксингу, але я не можу визначитися, мені подобається і те, і те. Проте, розумію, що колись потрібно буде зробити вибір. І я це зроблю найближчим часом.
– Ти вже другий сезон проводиш у «Шполі», де на твоїй позиції грає один із кращих футболістів чемпіонату області, Антон Оганесов. Як тобі з ним у команді? Переймаєш у нього досвід?
– Антону хочу сказати велике дякую. Він завжди мене підтримує і важкі моменти. Він хороша людина, може і підтримати і пожартувати і налаштувати і потрібний час. У нього є чому повчитися, адже він пограв на пристойному рівні, майстер своєї справи.
– У «Шполі» ти виходиш переважно на кілька хвилин у кінці матчу. Чи не з’являлися у тебе думки про зміну команди, де б ти мав стабільне місце в основі?
– До мене надходили пропозиції грати за інші команди області, але я їх всі відхилив, тому що я ще не все сказав у «Шполі». Я неодмінно проб’юсь в основу.
– Окрім участі у чемпіонаті області, ти у складі «Вулкану» виступаєш у Бізнес-Лізі. Як Ви вирішили створити команду і заявитися на турнір?
– Ця думка прийшла нам на тренуванні з боксу. Так вийшло, що ми, жартуючи, говорили, що нам потрібно заявитися. Половина хлопців не хотіла заявлятися, оскільки думали, що ми всім програватимемо. Але все-таки вирішили заявитися і у нас поступово все стало виходити.
– Певний час Ви посідали першу сходинку чемпіонату, зараз відстаєте від неї на одне очко. Як вважаєш, у чому запорука успіху Вашої команди?
– Напевно, завдяки тому, що ми всі вже багато років один одного знаємо. У нас хороше взаєморозуміння в команді, постійно тренуємося разом. Також це гарна фізична підготовка, ми всі постійно підтримуємо форму. У будь-який момент можемо вийти і зіграти на відбій матч.
– Ти один із кращих бомбардирів Бізнес-Ліги. Очікував від себе такого чи ти завжди такий результативний?
– У мене завжди, ще з дитинства особлива націленість на ворота і, як наслідок, результативність. Люблю грати в атаці, забивати голи і якось само собою вийшло, що ледь не в кожному матчі я забиваю голи. Але, як я читав інтерв’ю Кріштіано Роналду, який сказав: «я б відмовився від усіх своїх голів, аби команда посіла першу сходинку і виграла кубок.
– Які завдання ставиш перед командою на друге коло?
– Я думаю, ми ще поборемося за призові місця
– Як вважаєш, наскільки складно це буде зробити, адже всі команди на Вас будуть серйозно налаштовуватися?
– Буде вже набагато складніше, тому що нас дещо побоюються команди. І перед нами вже є якась відповідальність, певною мірою і на мені. Потрібно буде доводити всім, що ми складні.
– Нещодавно завершився чемпіонат Європи. За кого вболівав окрім України?
– Я вболівав за збірну Португалії. Мені вже багато років подобається ця команди. Шкода, що вони не пройшли до фіналу.
– На кого зі світових зірок футболу рівняєшся?
– Ще з дитинства дуже подобалися Андрій Шевченко та Стівен Джерард. Потім, я вже більше став цікавитися атакою, то зараз найкращим для мене є Кріштіано Роналду. А зараз всі мої друзі порівнюють мене з Томасом Мюллером із «Баварії», кажуть, що моя манера гри дуже схожа на його.
– Тобто на питання, на яке намагається відповісти весь світ «Мессі чи Роналду» ти обираєш португальця?
– Звичайно Роналду, так.
– Тиждень тому Володимир Кличко здобув чергову перемогу. Ти, як боксер, як вважаєш, скільки ще він зможе провести років на такому рівні?
– Я думаю, років 2-3 мінімум він ще однозначно перемагатиме. Брати дійсно найкращі зараз. Вони це постійно доводять.
– Чим любиш займатися у вільний час, окрім футболу?
– Моя мати завжди скаржиться, що я живу лише футболом. Вільний час люблю проводити вдома, ходити на прогулянки з собакою.