Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з єдиним у Черкасах майстром спорту міжнародного класу з волейболу, незамінним та цінним членом команди «Імпексагро», людиною, на рахунку якої низка визначних перемог – Сергієм Кисілем. Волейболіст розповів «Черкаському спорту» про становлення своєї волейбольної кар’єри та підготовку «Імпексагро» до найважливішого матчу сезону.

- Коли Ви почали займатися волейболом?

- Волейболом почав займатися з третього класу. До нас прийшов учитель фізкультури, відібрав хлопців і ми почали ходити до нього на волейбольні тренування. Потім пішов до іншого тренера уже в КДЮСШ і після цього розпочалася моя спортивна кар’єра.

- Як потрапили до професійної команди?

- Тоді я потрапив до команди харківського «Локомотиву» у другій лізі, де грали мої друзі. Саме завдяки їм я туди потрапив. А звідти мене вже взяли у першу команду. Тобто спочатку був у другій команді «Локомотиву», потім у першій. І так, поступово, все і почалося.

- Наразі Ви єдиний майстер спорту міжнародного класу з волейболу у Черкасах. Чи не вважаєте, що Ваш рівень гри зависокий для Черкас?

- Звісно, ні. Я вважаю, що звання це, всього-на-всього, якийсь етап у нашому житті, невеличкий підсумок того, що ти досягнув. Кожного дня доводиться це підтверджувати і доводити. Аби триматися на цьому рівні, потрібно демонструвати стабільний результат, а роки йдуть. У нас у команді дуже багато досвідчених гравців, які навіть сильніше мене.

- Чи маєте Ви друзів у команді?

- Звісно! Є хлопці, з якими я пройшов уже не  один клуб. Це Євгеній Бойко, Валерій П’ясковський, Руслан Юшкевич. Ми грали разом у Чернівцях, там виводили команду у «Суперлігу». І тут уже третій рік поспіль. Дружимо родинами.

- Чи є дідівщина у Вашій команді?

- Звісно є, але не у поганому сенсі. Чесно кажучи, я не вважаю, що це дідівщина. Всі через це проходять. У свій час і я з цим зіткнувся. Старші хлопці вчили нас волейбольним традиціям та азам. У свою чергу, ми також мали якісь обов’язки. Зараз ми старші, тому намагаємось поділитися досвідом з молодшими членами команди. А у тому, що хтось ставить сітку або збирає м’ячі, немає нічого поганого. Старші хлопці, звісно, звільнені від подібних обов’язків, молодші – ні.

- Який сезон у Черкасах запам’ятався Вам найбільше і чому?

- Кожен сезон яскравий по-своєму. Але мені найбільше запам’ятався перший. Тоді відбулось абсолютне оновлення команди, був дуже цікавий колектив і тренер, який повірив у нас.

- Сергію, чи підтримуєте зв’язки із колишніми членами команди?

- Так, звісно. Ми спілкуємось по «скайпу». Ми слідкуємо як вони виступають, вони – як ми. Вітаємо із якимись датами визначними один одного. Хочу сказати, що де б ти не грав, якщо ти пробув із людиною рік у одній команді, то важко залишитись байдужими.

- Які у Вас були враження, коли у минулому сезоні посіли друге місце?

- Для мене цей успіх ще одне підтвердження мого рівня. Як казав один із моїх тренерів, те, чого ти досягаєш – це історія. Завжди треба не зупинятися, а працювати на нові результати та перемоги. Тоді ти будеш нормальним гравцем, який демонструє результат. Не можна «почивати на лаврах», якщо ти сьогодні виграв, адже завтра все може змінитися. Тому потрібно працювати щодня і підтверджувати свої результати. А друге місце, ми зайняли, я вважаю не дарма. У чомусь нам, можливо, і пощастило. Але, не дарма кажуть, що щастить найсильнішим. Тоді були дуже важкі ігри з Кримом. Ми буквально вирвали це друге місце.

- Сергію, які були відчуття, коли виграли кубок ЄКВ?

- Ми до цього йшли поступово. Така перемога легко не дається. У перший рік ми потрапили у фінальну четвірку. Наступного року ми потрапили до фіналу, але, нажаль, програли. А на третій рік нам би просто ніхто б не пробачив аби ми не виграли перше місце. Ми йшли поступово але впевнено до цього результату. Це все також прийшло не одразу. Спочатку було четверте місце, потім друге і вже після цього – перше.

- Як родина ставиться до Вашого заняття волейболом?

- Це моя робота, це те, що годує мене і мою родину. Звісно, що важко, адже вони у Харкові, а я тут. Але коли видається можливість, то одразу ж намагаюсь до них навідатись. Сідаю на маршрутку або ж їду з пересадками аби побути з ними декілька днів. Подивитись як дитина у школу ходить, сходити поспілкуватися з вчителями. А на весняні канікули, які ось мають розпочатись, планую забрати сина сюди в Черкаси. Спілкуюсь з ними і в телефонному режимі, питаю як в школі справи, що нового. Хоч і на відстані, але намагаюсь тримати все під контролем. Але важко, адже бачимось не щодня. І так уже шість років поспіль. Намагався одного разу переїхати до нового міста з родиною, але зрозумів, що не можна їх постійно «підривати» і кудись вести. Дитині потрібно ходити до школи, мати друзів, що нереально, якщо переїздиш із міста до міста. Але в Черкасах ми менш завантажені, ніж у Харкові. Я тут маю більшу змогу бачитись з родиною, ніж тоді, коли грав у там.

- Ви грали на позиції ліберо, а зараз Ваша позиція другий темп, чому так сталося і чи задоволені ви новою позицією?

- Ні для кого не секрет, що з кожним сезоном наша команда оновлюється, як мінімум, на сорок відсотків. Приходять молоді гравці, які ще толком не розкрилися, тому тренер намагається підібрати для них найоптимальнішу позицію, де б вони демонстрували найвищі результати. Поговорили з тренером і вирішили, що треба давати перепочивати гравцям другого темпу, адже іноді ігри бувають надзвичайно важкі та виснажливі. Тренер ще спочатку сезону пропонував мені спробувати, але я тоді відмовився. Але з часом зрозумів, що тренер був правий. Якщо перші півроку тренер пробував різні комбінації, то зараз ми вже чітко закріплені на позиціях. Зміною моєї позиції вирішили підсилити команду, перш за все, у прийомі.

- Серію, яке завдання команди на цей сезон?

- На сьогодні я можу назвати вам лише одне завдання – обіграти Хмельницький.

- Як готуєтесь до вирішальної гри з «Новатором»?

- Дуже мало часу. Ми щойно повернулися з важкого туру з Чернігова, де виграли дві дуже важливі гри і зберегли шанси на попадання у трійку. Наша головна задача сьогодні – потрапити у трійку. Наш головний конкурент – «Новатор», який зараз знаходиться на третьому місці і обігрує нас усього на одне очко. Нам потрібно дуже гарно зіграти ці дві гри аби потрапити у трійку і там уже боротися за високі місця. Що буде, якщо ми не потрапимо у трійку, я навіть не думаю. Всі хлопці думають лише за вихід на третю сходинку, всі цього дуже хочуть. Будемо передивлятись останні ігри з Хмельницьким, детально їх розбирати та готуватися. Хлопці дуже хочуть потрапити туди, угору. Адже грати вгорі завжди цікавіше. Цікавіше боротися за медалі, а не за виживання.

- Сергію,чому, на Вашу думку, кількість глядачів на волейбольних матчах у Черкасах дуже маленька?

- Можливо це пов’язано з рівнем волейболу, адже раніше він був сильнішим і вищим. Рівень впав через погане фінансування та відсутність якісної пропаганди спорту. Ніхто не вкладає у волейбол кошти. Я завжди намагався бути блище до спорту. Завжди любив як волейбол, так і баскетбол чи футбол. Наразі ми розпочали проводити майстер-класи у школах і були приємно здивовані, що є діти, яким це справді цікаво і які володіють непоганим рівнем гри. Можливо ось такі візити потроху змусять дітей тягнутися до спорту.

- Чи маєте якесь хобі?

- Влітку дуже люблю рибалку. А взагалі, моє головне хобі – це моя родина.

- Сергію, якщо б Ви не стали волейболістом, то, як думаєте, ким би Ви були?

- Однозначно футболістом. Адже в дитинстві займався паралельно тричі на тиждень волейболом і тричі на тиждень футболом. Хоча у мене не було вільного часу, але я був щасливий. Мені подобався як один вид спорту, так і інший. Але потім почали співпадати дати змагань. Про участь у футбольних матчах дізнався мій волейбольний тренер і викликав батьків. Потім мені сказали, що треба обирати щось одне. Самому вирішити було важко, тому до старшого брата звернувся, який порадив обрати волейбол. Про свій вибір не жалкую.