Наталія Шевелюк є досвідченим мандрівником та професіональним гідом по туристичних маршрутах

Черкащанка збирається у подорож за 15 хвилин, бадьоро долає гірські підйоми, лазить по скелях не гірше за чоловіків-альпіністів, вміє спускатися на сплавах по річках та літати на пароплані.  У свої 24 роки черкащанка Наталія Шевелюк має чималу добірку власних піших подорожей. Дівчина є досвідченим мандрівником та професійним гідом по туристичних маршрутах. Про них та про свій стиль життя вона розповіла сайту vikka.ua

Перший маршрут у Криму Наталія пройшла ще у шкільні роки. Тоді зрозуміла, як може нашкодити у дорозі невідповідне спорядження і поціновувачем такого відпочинку себе не відчула. До того ж школярка потрапила під сувору перевірку досвідчених туристів.

“Були літні  канікули і мені не було чим зайнятися. От і долучилася до групи мандрівників. А вони ще й домовились між собою вдавати з себе асоціальних людей. Я взагалі не розуміла, про що вони говорять. До того ж хлопці постійно казали, що ми спізнюємося на потяг і нарощували темп. Я не відставала. Потім виявилося, що вони історію про потяг навмисне вигадали”, – пригадує перший маршрут дівчина.

Там, на одному з кримських гірських плато, поблизу табору туристів ударила блискавка. Наталія відчула, що у поході треба бути готовим до непередбачуваних небезпек.

“Через кілька тижнів хлопці влаштовували альпіністський захід. Я знову долучилася і зрозуміла, що альпінізм – не моє. Але спілкування з цікавими людьми, яких об’єднують такі теми, притягувало.  Минув рік, і в Криму я познайомилася з альпіністом, який повірив у мене, побачив здібності та взяв у гори на скелелазіння”, – розповідає альпіністка.

Кримських та карпатських подорожей у Наталії потім було чимало. Цими маршрутами вона може ходити, як то кажуть, із заплющеними очима. Під час чергової такої поїздки у черкащан виникла ідея піднятися на найвищу гору Європи – кавказький Ельбрус. Її зараховують до списку “Семи вершин” (найвищі вершини семи частин світу).

“Ми серйозно готувалися до цього сходження, консультувалися, шукали спорядження, знайшли собі гіда. Здійснили кілька походів, щоб підготуватися фізично. Ельбрус – це серйозна висота. Тож треба було серйозно до цього підійти”, – пригадує мандрівниця.

При висоті гори 5 тисяч 642 метри над рівнем моря черкащанка піднялася до відмітки 5 тисяч 400 метрів.

“Я трохи не дійшла до вершини. Гід, який з нами був, відмовився йти вище. А двоє хлопців, з якими я піднімалася, відірвалися вперед. І тут я побачила жінку з Кореї, яку несли вниз. Я подумала, що з мого боку буде нерозумно йти вгору самостійно, при тому, що спускатися буде ні з ким. Адже з групи у 10 осіб піти в гору змогли тільки троє”, – ділиться досвідом Наталія.

Дівчина підкреслює, що ситуація склалася всупереч планам через те, що їх група допустила розповсюджену помилку: українці не пройшли акліматизацію, як цього вимагали умови.

“Потрібно було підніматися та спускатися, щоб тіло прилаштувалося до умов. Ми ж, у свою чергу, дуже швидко набирали висоту. І багато хто не зміг іти, погано себе почував. Я не засмутилася через те, що не дійшла до кінця. Гори, як стояли, так і будуть стояти. Я для першого разу, до того ж без акліматизації,  мала дуже гарний результат. Тепер, коли ми з моїм напарником Радомиром Поповим самі водимо групи, не нехтуємо правилами безпеки”, – розповідає черкащанка.

Наталія каже, що у походах з людиною трапляється психологічне перезавантаження. Мандрівники регулярно помічають такий ефект: під час виснажливих походів, непростих умов та фізичних навантажень люди відчувають себе щасливішими, ніж у звичайних побутових умовах. Тіло напружується, а дух стає вільним. У чоловіків просинається азарт, вони починають у чомусь відчувати себе суперниками, та не дають іншим обійти себе, перевершити у чомусь.

“У таких мандрах можна зустріти дуже цікавих і різних людей, поринути в їхню культуру, розширити світогляд. Наприклад, у Непалі здавалося, що ми потрапили на іншу планету. Мене навіть дивує, що чоловіки, які вже мають дітей та реалізувалися у житті, кажуть, що похід – це краще, що траплялося з ними у житті”, – ділиться черкащанка.

Вона зазначає, що професія гіда в Україні не сертифікується так, як у Європі. Але все ж таки потрібно постійно вчитися, готуватися до нових маршрутів.

“Я поїхала навчатися в альптабір у Безенгі (гірський район Кабардино-Балкарії, центральна, найвища частина Кавказьких гір, де знаходиться Безенгійська стіна, Безенгійський льодовик, – ред.). Там проходила і вивчала гірські маршрути, здобула розряд з альпінізму”, – розповідає Наталія Шевелюк.

Черкаська альпіністка ходить у гори влітку і взимку. Здолала сходження на грузинські гори Тетнульд та Казбек, була у Гімалаях, а нещодавно повернулася з грузинського сходження на гору Зесхо.

“Чим складніше маршрут, тим менше дівчат наважуються брати участь у походах. І я розумію, що я не вписуюся у формат середньостатистичної дівчини. У походах слабкою статтю себе не відчуваю. Все роблю на рівні з чоловіками, часто і фору можу дати”, – зазначає черкащанка.

Альпіністка вже визначилася з географією найближчих подорожей.

“Цього літа ми хочемо поїхати до Альп, тож у березні відправлюсь вчитися працювати з кригою в Словакію. Там будемо тренуватися з інструкторами. Знаю по собі: якщо чимось загорюся, то це вже не просто мрія, а мета. Раджу всім вирушати у подорожі і походи – це дійсно змінює життя на краще і вириває з буденності”, – пояснює Наталія Шевелюк.

Фото з архіву Наталії Шевелюк