У Черкасах навчають бойовому мистецтву японського фехтування кендо.
Черкащани опановують самурайські традиції: б’ються на мечах та тренують волю. Бойовому мистецтву японського фехтування кендо у Черкасах навчають з 2007 року. З тих пір місцеві кендоісти відзначаються на всіх чемпіонатах із кендо в Україні. Черкащани продовжують традицію кендо навіть в Ізраїлі та Нідерландах. Про те, як бойове мистецтво вдосконалює людину, загартовує дух і навіть допомагає знайти кохання, сайту vikka.ua розповів тренер та капітан черкаської команди кендо Олександр Константинов.
Заняття кендо мають досить екзотичний вигляд. Під час змагань і тренувань спортсмени одягнуті в шоломи та іншу амуніцію. Вони голосно кричать під час бою та наносять один одному удари палицею. За цим видовищем стоїть справжня філософія бою та самурайський кодекс честі.
Наразі у Черкасах кендо займаються 18 спортсменів, 4 з них дівчата. У кендо йдуть із різними мотиваціями: зміцнити дух, знайти себе, досягнути краси та гармонії. Комусь імпонує східна культура та філософія.
"Буває, приходять анімешники – ті, хто надивився фільмів та мультфільмів про самураїв та східні бойові мистецтва (сміється). Це там, де одним ударом людину розрубують навпіл. Але, якби ми билися на справжніх мечах, то бій би закінчувався дуже швидко. У цих людей бунтарський дух і вони надовго не затримуються. Суть кендо зовсім інша", – пояснює тренер.
Тренер з кендо Олександр Константинов
Самурайські старовинні техніки володіння мечем ставлять на меті тренування насамперед духу людини. "Фізична підготовка у цьому бойовому мистецтві грає не вирішальну роль. Саме тому, коли у кендо приходять спортсмени з інших видів спорту, навіть їм доводиться починати спочатку та бути на одному рівні з новачками", – розповідає Олександр Константинов.
За його словами, сам він прийшов у кендо не одразу. Встиг спробувати себе у різних видах спорту.
"Я з 5 років чимось займався. Можна сказати, що перепробував усе: футбол, баскетбол, карате, тхеквондо, айкідо, тай-бо. Досягав якихось результатів, а потім ставало нецікаво. У кендо привабила глибина, тренування духу та координація. Займаюсь вже 7 років. Тут ти завжди у позиції учня, навіть якщо ти майстер 8-го дану. Як тільки починаєш пишатися собою, як тільки Его бере гору, одразу зупиняєшся у розвитку", – розповідає спортсмен.
У якості духовного орієнтиру для кендоістів він наводить 4 слабкості серця: страх, подив, сумнів та гнів. А також підкреслює значення кропіткої праці. На очах капітана команди кендоістів траплялись випадки, коли талановиті спортсмени розслаблялися і поступалися тим, хто сумлінно працював над собою.
Сам черкащанин є трикратним чемпіоном України з кендо та двократним переможцем Кубку кендо у Харкові. Під час інтерв’ю Олександр з посмішкою пригадує, що свого часу сам попросився до армії. "Хотів потрапити до спецназу, але через те, що батько живе у Росії, мене відправили служити до прикордонних військ", – пригадує кендоіст.
До речі, зі своєю нареченою він познайомився завдяки самурайському мистецтву. "Ми з Ольгою познайомилися, коли було її останнє тренування у Черкасах. Після цього вона поїхала жити та навчатися у Нідерланди. Наразі тренується там з їхньою збірною з кендо. Є наші кендоісти і в Ізраїлі. Мій приятель наразі є капітаном тамтешньої команди", – розповідає Олександр Константинов.
Оскільки у черкаських послідовників японських самураїв нема свого приміщення для тренування, амуніцію спортсменам доводиться носити із собою.
"Це форма, дерев’яний меч та довший за нього меч зі скріплених між собою бамбукових палиць. Вони складаються у чохол та ззовні нагадують рибацькі вудки. Тому ми вже звикли до питань на кшталт: як кльов та скільки наловили", – посміхається капітан черкаської команди.
Черкащанка Аліна Жук займається японським фехтуванням вже 5 років. Дівчина не соромиться, що у її групі більшість – це чоловіки. Каже, що кендо здається суто чоловічим видом спорту лише на перший погляд. "У Японії жінки на рівні хлопців опановують це бойове мистецтво. Його викладають навіть у школах", –каже дівчина.
Сама вона познайомилася з японським фехтуванням, коли ще була на роздоріжжі.
"Мені було близько 20 років і я тільки шукала свій шлях у житті. Шукала відповіді на питання: хто я та чого хочу від життя? Вийшло так, що все склалося якось одночасно: і прийшла у секцію кендо і знайшла роботу. У кендо приваблює те, що це і спорт, і духовна робота над собою. Немає якоїсь високої щаблини, на якій можна зупинитися. Це постійний розвиток та самовдосконалення", – розповідає юна кендоістка.
Послідовники традиції кендо вважають, що стати досконалим неможливо. Тому в процесі набуття майстерності акцент ставиться на проходження шляху формування і вдосконалення.
