Досьє:
Спорт: самбо, дзюдо
Освіта: І курс ННІ фізичної культури, спорту іздоров’я
Улюблена (ий):
Кухня: японська
Страва: голубці
Фільми: фантастика, трилери, жахи
Актори: Джейсон Стетхем, Арнольд Шварценеггер, Сільвестр Сталлоне
Музика: старий рок, клубна
Стиль одягу: спортивний, але інколи хочеться одягти і сукню
Девіз: я не здамся без бою.
Тренер: Римар Володимир Іванович
- Настя, ким ти хотіла бути у дитинстві? Чи пов’язувала своє життя зі спортом?
- У років 5-6 я не думала про те, що стану спортсменкою. У школі ходила на масу гуртків: і на вишивання, і бісер, і танці. Оскільки, будучи меншою, часто відвідувала зубного лікаря, то дуже хотіла стати стоматологом, аби помститися усім дітям за ті муки, що завдав мені він.
- Коли і як почала займатися дзюдо?
- У 9 років мені запропонував знайомий хлопець спробувати себе у дзюдо. На перших тренуваннях ми робили різні перекидання, вправи з акробатики – це мене зацікавило і почала ходити. Мій перший тренер, Братко Григорій Якович, сказав моєму татові, що в мене є задатки і зможу показати певні результати, доклавши зусиль. Звичайно у мене були такі періоди, коли не хотіла і лінувалася займатися, на тренуваннях гуляла, але все одно ніколи не пропускала.
- Пам’ятаєш свої перші змагання?
- Так, дуже добре. Вони проходили у Смілі через три місяця після того, як я почала займатися. Я з татом поїхала на змагання і посіла третє місце. Я тоді так плакала, як ніколи.
- Тепер для тебе спорт – хобі чи професія?
- Це вже все-таки професія, оскільки на цьому тримається більша половина мого життя. Якщо це було би хобі, то я вибирала би час, коли займатися хобі, а якщо це професія, то обираєш час, коли займатися чимось іншим, крім спорту.
- Чи хотіла би займатися тренерською кар’єрою?
- Ні, це дуже важко. Мені важко знайти підхід до дітей, можливо, через те, що сама ще дитина. У мене були спроби підмінювати тренера, але це велика відповідальність. В основному під час тренувань ти думаєш не за те, чого навчиш, а за те – щоб з дітьми нічого не сталось.
- Як психологічно налаштовуєшся перед змаганнями?
- Оскільки велике навантаження і велика відповідальність, то дуже себе накручую. Мені дуже допомагають слова мого тренера. Завдяки йому я намагаюся показати усе, що вмію. Думаю за те, що не потрібно підвести людей, які надіються на мою перемогу.
- Чи дотримуєшся якихось забобонів?
- Ні, я в таке не вірю. Мені навіть інколи допомагають число 13, чорні коти. А до забобонів я ставлюся паралельно.
- А друзі не просять показати якісь прийоми?
Так, таке часто буває. Тоді я роблю якийсь банальний прийом, підтримуючи при цьому їх, ставлю на місце, потім у них виникає маса позитивних емоцій. Після того просять повторити ще раз.
- Скільки часу займають тренування?
- 1,5 – 2 години практично кожного дня. Інколи для себе вранці займаюся, але рідко. Найбільше часу витрачаю на змагання. Оскільки вони займають, як мінімум, 4-5 днів.
- Не заважає навчанню?
- У нас до цього більшість викладачів ставляться лояльно. Деяких викладачів я дуже люблю, які розуміють нас і роблять певні поблажки. Оскільки вони знають, що протягом змагань тобі не те, що не хочеться брати у руки книжку, ти взагалі не думаєш про навчання.
- Знаю, що для тренувань ти обираєш чоловіків, чому?
- З хлопцями мені простіше. В основному дівчата легші за мене і потім на змаганнях, коли тренуюся з такими як я, мені важче. І боротися з дівчатами мені не вигідно, тому що це практично безрезультатно. Коли борюся з ними, я намагаюся не травмувати їх, а з хлопцями – можна дозволити собі більше. Навіть, коли ти його боляче вдариш, він не буде плакати через зламаний ніготь. З ним політ дій набагато ширший.
- Чи підтримують тебе у виборі виду спорту батьки?
- Батьки ніколи не були проти. Мені дуже пощастило з ними, оскільки вони завжди підтримують мій вибір. Саме завдяки татові я обрала цей вид спорту. Саме батьки мене підтримали, коли було бажання покинути дзюдо.
- Що тобі потрібно, аби досягти вищих результатів?
- Можливо цього і не потрібно робити, але не завадило би скоротити навчання. Також додати до свого графіка більше постійних тренувань, нормувати свій режим (це стосується не лише тренувань, а й відпочинку). До того ж для мене важлива підтримка мого тренера.
- Які змагання найбільше запам’яталися?
- Європейський фестиваль, що здивував мене своєю потужною організацією. На жаль, там змагання я програла. Напевне, через страх, оскільки під час змагань на нас дивилося дуже багато людей. А у позитивному плані мені найбільше запам’ятався Чемпіонат Європи, на якому я посіла друге місце.
- Яка країна найбільше здивувала?
- Усі країни по-своєму мені подобаються. Найбільше порадувала Фінляндія, в якій проходив Європейський фестиваль. Там усе спокійно, вдало поєднано простоту із сучасністю. Також сподобалася Польща. Найбільше запам’ятався Санкт-Петербург, оскільки там я була довше, порівняно з іншими містами, країнами. Захоплююча історія, розвідні мости – для цього потрібно хоча б кілька днів, аби оглянути найцікавіші пам’ятки.
- Яка найзаповітніша мрія?
- Багато хто зі спортсменів ставить собі за мету виграти Олімпійські Ігри, а є спортсмени, які не ставлять перед собою таку ціль. Для них головне змагатися доти, доки вони можуть показувати високі результати. Раніше я також мріяла про Олімпійські Ігри, але тепер зрозуміла, що велике навантаження, тому вирішила, що буду займатися до тих пір, доки буде результат. Якщо я навіть не потраплю на Ігри, то докладу максимум зусиль, аби виграти Чемпіонат Європи, Світу. Поза спортом я мрію про сім’ю, дітей, обов’язково спортсменів, собаку. Також про спокійне життя і будинок на березі озера зі скляним дахом.
- Чи змінив тебе спорт, як саме?
- Змінив. Спорт дисциплінує, виховує. Тому що не кожна людина зможе змусити себе щодня ходити на тренування, відмовитися від походу з друзями в нічний клуб. За останні роки привчила себе до графіка – виконувати усе послідовно, по пунктах. Завдяки спорту я стала комунікабельнішою. Як результат, я не боюся сама їздити по містах України. Також змінився характер у чому мені допоміг мій тренер, який навчив, що потрібно викластися, а потім воно повернеться до тебе.
- Чого не вистачає в нашому місті для розвитку дзюдо і самбо?
- Нині багато діток займається дзюдо. Але в Черкасах уже давно не проводилися змагання всеукраїнського, тим паче міжнародного рівня. Лише в цьому році мають провести фестиваль. В основному мені все подобається, якби ще тільки більше популяризували спорт.
- Щоб ти побажала читачам?
- Займайтеся спортом, не куріть, будьте природніми. Не забувайте, що спортивне тіло набагато краще за пивний живіт. Також вірте у себе і все у Вас вийде.