Читайте велике інтерв'ю зі "стержнем" городецького "Базису", у якому він розповідає про свій футбольний шлях.

- Сергіє Леонідовичу, напевне, футболом ви почали займатися змалечку. Розкажіть про свої перші кроки в цьому виді спорту.

- Так вже склалося, що в мене немає якоїсь спеціальної футбольної освіти (інтернат, спецкласс, тощо). Я народився і виріс у селі Тальянки, Тальнівського району. Мій батько грав за село у першості району та за «Будівельник» (Тальне) у чемпіонаті області. Зрозуміло, що я з дуже раннього віку не пропускав жодної гри цих команд. Саме батько привів мене у футбол і саме його я вважаю своїм головним тренером, вболівальником та критиком.

- За вашими плечима величезний футбольний досвід. Навколо прізвища Янчук ходить багато чуток про те, у яких командах він грав. Можете поставити крапку в здогадах багатьох вболівальників?

- Так. Як уже згадано, розпочинав я в 15-річному віці в команді свого батька «Будівельник» (Тальне), саме там навесні 1996 року мені вдалося стати кращим бомбардиром чемпіонату області (17 голів). Сезон 1996-1997 років грав у другій лізі за «Локомотив» зі Сміли. У 1998 році – ФК «Миргород» (аматори), сезон 1999 року провів в «Ікарі» (Умань), а потім мене разом із Олександром Казанюком запросили до сусідньої Молдови, де 5 років у складі ФК «Ністру» (Атаки) ми двічі ставали срібними та бронзовими призерами тамтешньої вищої ліги. Також нам вдалося виграти національний кубок Молдови та зіграти матч за суперкубок, який ми, на жаль, програли. Потім я повернувся додому, де провів сезони 2005-2008 у складі черкаського «Дніпра». 2008-2010 роки грав у складі «Олімпу», де мені вдалося стати чемпіоном області та кращим бомбардиром. Потім був «Уманьферммаш», окрім сезону 2010 року, тоді я грав за «ЛНЗ-Лебедин» (Шпола), де також був першим серед бомбардирів (16 голів). Зараз я граючий тренер «Базису», де створено всі умови для того, щоб плідно працювати і радувати грою та результатами нашіх уболівальників, яких, до речі, на домашні ігри команди завжди приходить чимало (стадіон в Городецькому є одним із найбільш відвідуваних в області). І, чесно кажучи, щось змінювати у своєму футбольному житті в мене бажання немає.

- Із того «Уманьферммашу» зараз в складі «Базису» грають приблизно 4-5 гравців. Напевно з ними у вас найбільше взаєморзуміння на полі?

- Тоді стабільним гравцем основи був лише Саша Дзига, а решта, як-от: Артем Тепляков, Влад Гірський, Олексій Красніцький розкрилися вже тут, у «Базисі», де ми їм цілком довіряли. Є ще декілька гравців, які прийшли до нас із інших клубів. Наприклад, Святослав Дудник з «УТК-Ятрань», Федя Каплюченко та Сашко Попсуй із Тального, Сергій Новіков, Максим Боднюк, Влад Гоменюк та Олександр Бровченко з Маньківки, Юра Грищенко грав у складі «Зорі» (Білозір’я), хоча сам родом з Христинівки. Також є і місцеві гравці: Рома Борщевський, Володя Процюк, Богдан Давиденко та Вадик Смілянець. Остані двоє, взагалі, можна сказати, «динозаври» «Базису», вони в команді з 2008 року, це ті часи, коли все тільки починалося з чемпіонату району.

- Саме в «Базисі» ви спробували себе в новій ролі – головного тренера. Які враження?

- Враження зовсім інші та й різниця велика, це значно більша відповідальність. Бути тренером набагато важче, ніж гравцем, а в моєму випадку – тим більше, адже я – граючий тренер і в цій ситуації роль помічника Олексія Валентиновича Підорича дуже важлива, йому з боку краще видно хід гри і він - невід’ємна частина всього процесу. Іноді навіть наш президент може по ходу гри ненав’язливо висказати своє бачення тої чи тої ситуації, але все це відбувається у форматі діалогу, ніякого тиску.

- Прибічником якої тактичної схеми ви є?

- Це залежить від людей, які є в команді і від кожного конкретного суперника. У більшості ігор схема була 4-1-4-1, але майже завжди вона трансформується в залежності від рахунку, замін тощо.

- На мою думку, «Базис» грає у поміркований футбол, орієнтований більшою мірою на здобуття результату. Не сказати, що гра побудована від глухої оборони, але відчувається, що передусім із захисниками проводиться дуже велика теоретична робота – ніяких авантюр позаду. Наприклад, у цьому сезоні менше «Базису» пропустили тільки чемпіон та срібний призер. Ви прагматик?

- Дійсно, у порівнянні з чемпіонатом 2015 року, ми пропустили майже вдвічі менше голів, але я не можу назвати своє бачення цілком прагматичним. Знову ж, відштовхуючись від наявності людей та суперника. Ми не забороняємо гравцям імпровізувати, якщо ці дії не шкодять результату. А якщо сформулювати відповідь на це питання однією фразою, то воно буде таким: 50 на 50.

- Цьогорічна «бронза» – цілком заслужений результат, чи можливо це більше ляпи конкурентів?

- Вважаю, що своєю грою ми заслужили ці медалі, хоча в підсумку ми могли бути як на 4-6 місцях, так і на другому. У першому колі в декількох іграх ми втратили очки там, де м’яко кажучи, їх не можна було втрачати. Тоді як в останіх двох турах, вже конкуренти також втратили очки там, де ніхто цього не очікував. Можливо везіння вже в листопаді місяці було на нашому боці, але все дуже відносно. Це футбол!

- Назвіть команди, які на вашу думку будуть боротися в наступному сезоні за медалі?

- Звісно, «Базис» не збирається просто брати участь. Як мінімум, ми будемо намагатися повторити результат сезону 2016. Також це будуть обидві уманські команди «Уманьферммаш» та «УТК»), «ЛНЗ-Лебедин», «Альтаїр», «Ретро». Також не можна забувати про «Зорю–Черкаський Дніпро-2». Але, з урахуванням високого рівня футболу в Черкаській області, будь-яка з команд може поборотися за призові місця. Наприклад, дебютант вищої ліги «Альтаїр», який до останніх турів боровся за медалі.

- Свого часу ви пограли на досить пристойному рівні. А особиста мрія, як тренера, у вас є?

- У будь-якого тренера є мрії, я не виключення. Хотілося б до кубку області покласти ще й золоті медалі, а далі – вже залежить від амбіцій президента клубу. Хоча, «бронза» у вищій лізі на третій рік існування, погодьтеся – великий успіх.

- Так, дійсно, це вражає та заслуговує поваги. Звідси питання: нещодавно, президент клубу особисто мені висловив думку, що за потреби тренерського штабу, можливе часткове підсилення складу команди до початку чемпіонату. ваша думка з цього приводу?

- Ми не відмовимося від будь-яких класних виконавців у кожну лінію. Багато буде залежати від розмови з президентом, ближче до весни, у якій він окреслить завдання на сезон. Але в разі, якщо навіть ніякого підсилення не буде, це не є катастрофою. У нас дуже потужний склад, ставку робимо на гравців з Уманського та сусідніх Христинівського й Тальнівського районів.

- А певні втрати можливі?

- І це не виключено. Ми будемо раді, якщо хтось із наших хлопців добре зарекомендує себе на більш високому рівні. Поки що нікому ніяких пропозицій не надходило, але на мою думку, вони з’являться зовсім скоро і саме тоді стане актуальним питання про те, ким замінити цих гравців.

- У такому разі буде актуальним питання про те, як надати шанс молодим місцевим виконавцям?

- Безперечно. Дорога для здібних, молодих та ще й місцевих хлопців завжди відкрита в команду. Президент кожен рік набирає здібних дітей у групи підготовки в Городецькому та Кочубіївці. І певний результат від цього вже є. Поки що обійдемося без конкретики, але можу сказати - у цьому аспекті ми впевнено дивимося в завтрашній день.

- А бажання закінчити карьєру гравця і повністю перейти на тренерську роботу у вас поки що немає?

- Ні. Такого бажання в мене немає, багато буде залежати від стану здоров’я, та й взагалі особисто я сам таке рішення приймати не буду. Якщо партнери по команді вирішать, що мої дії на полі вже не приносять користі, тоді звичайно я готовий поступитись місцем комусь із наших підростаючих гравців. А, якщо чесно, то ще хочеться пограти, амбіцій гравця в мене ще вдосталь.

- Ще не можу не спитати, бо сам маю безпосереднє відношення до Бершадського району: ось вже другу зиму поспіль ви разом із значним десантом «Базису» доволі успішно захищаете честь села Шляхова, виступаючи у відкритій першості Бершадщини з футзалув складі МФК «Світанок-Агросвіт». Як ви туди потрапили?

- Це завдяки моєму помічнику Олексію Підоричу, який особисто давно знайомий із головою правління товариства «Світанок-Агросвіт» Олегом Ковбасюком. У Шляховій функціонує чудовий спортивний комплекс, та й взагалі, Олег Іванович горить футболом і я радий допомагати цій прекрасній людині у створенні боєздатної команди в його селі. До того ж, він за можливості відвідує домашні ігри «Базису» і вболіває за наш клуб. Минулої зими нам не вистачило одного очка до чемпіонства, а зараз ми впевнено лідируємов чемпіонаті, хоча всі ігри там дуже важкі. Цього року всі 9 команд спроможні обіграти кого завгодно.

- Чи плануєте ви й надалі виступати за «Світанок-Агросвіт»?

- Так, ми плануємо, але все буде залежати від Олега Івановича. А, взагалі, хотілося б подякувати Володимиру Осадчому та Олегу Ковбасюку за той вклад, який вони роблять у сільський аматорський футбол, із якого виростають зірки професійного футболу.

- А що цікаво Сергію Янчуку, окрім футболу? У вас є хобі?

- А як же! Я - рибалка, можу дуже довго сидіти біля різних річок, водойм тощо. Ще дуже люблю відпочинок із сім’єю та друзями.

- Мені відомо, що ви вболіваєте за дортмундську «Борусію». Чи є ще клуби, гра яких вам цікава?

- Так. «Ліверпуль» і «Челсі» із того часу, коли їх тренує Антоніо Конте.

- Ви вже уманчанин, як я зрозумів, і своє подальше життя пов’язуєте з цим містом?

- Так, в Умані ми живемо з 2004 року. Футбольна доля привела мене до міста Могилів-Подільський, що у Вінницькій області, на кордоні з Молдовою. Саме там я 5 років грав у молдавському чемпіонаті за «Ністру» із сусіднього міста Атаки. Звідти ми з дружиною вирішили переїхати в Умань, поближче до батьків.

- У вашому житті є така людина, якій ви могли б довірити все в буквальному сенсі?

- Без довіри - ніяк, чи то у футболі, чи в повсякденному житті. Ми в клубі всі працюємо на результат і особисто мені було б дуже важко, якби я не довіряв усім без виключення гравцям клубу, а також своєму помічнику – Олексію Підоричу, обізнаній у футболі, грамотній та інтелектуальній людині. Начальнику команди – Олексію Давиденку, який також, як і наш адміністратор Антон Кузьменко, робить величезний обсяг роботи за межами футбольного поля. Президенту клубу Володимиру Осадчому, якому ні про що нагадувати не треба, він все бачить і в буквальному сенсі живе всіма командами, які єв структурі клубу. Я також довіряю нашим уболівальникам, які на мою думку є найкращими, можливо, не тільки в Черкаській області. Поза футболом, це моя сім’я: дружина, діти, батьки. Вони підтримують мене незалежно від обставин і так було завжди. За можливості навіть їздять зі мною у далекі виїзди, а якщо немає такої змоги, то в телефонному режимі, особливо з батьком. Без довіри ми б не досягли всього того, що сьогодні маємо.

Джерело