–          Взагалі, я відчуваю себе легіонером в українському чемпіонаті. Так, я народився в Харкові і вже відіграв чимало сезонів в Суперлізі, але більшість свого життя провів в США, там і формувався як особистість. Ми навіть тут в Черкасах телевізор вмикаємо виключно на американські канали. Я фактично не розумію української, російський переклад американських шоу чи програм мене теж не влаштовує, тому дивимося оригінали. Олені, приміром, це навіть допомагає для підтримки рівня англійської.

–          До речі, трансляції NCAA дивишся з ностальгією?

–          Мені подобався минулорічний чемпіонат, там було чимало якісних команд, висококласних гравців. В цьому сезоні більше віддаю перевагу НБА, тим більше за «Лейкерс» я вболіваю ще з дитинства, зараз слідкую, як вони б’ються за потрапляння в плей-оф.

–          Ти сам пройшов серйозну школу NCAA і зараз слідкуєш за американським шоу, а на паркеті ти інший: ти – хлопець роботяга із «загальною» грою, чимало працюєш як в нападі, так і в захисті. Я думав, що тобі більше довподоби Євроліга.

–          Ти правильно говориш, це як шоу. Мені подобається, яке шоу влаштовує Леброн чи Кобі. Я розумію, що концепція гри в Європі інша і я вже до неї звик, я дивлюсь цей баскетбол, аби розслабитися.

(За перші кілька відповідей дружина Дениса – Олена – кілька разів підказувала правильний переклад деяких слів).

–          Олено, скажи, ти часто чоловіку допомагаєш з перекладом?

–          Так, доводиться (сміється). Він народився в Харкові, але самі знаєте його долю. Частіше доводиться навіть не перекладати, а боротися з його якимись новими словами. Він інколи щось таке вигадає і впевнений, що таке слово є.

Денис: – Так звучить же!

Олена: – Так, звучить гарно, але таких слів у природі просто немає (сміється), він їх вигадує, інколи запитує чи це правильно, а я йому кажу: «Звісно, ні!». Він може поєднати разом два-три слова. У нього свій словник, я вже звикла.

– До речі, ти партнерам часто перекладаєш?

Денис: – Та ні, на щастя наш тренер гарно володіє англійською та російською. В Черкасах я майже не перекладаю, в інших командах я себе відчував лінгвістом, приміром, в «Будівельнику» тренер часто просив, аби я повторював американцям.

– Ти себе відчуваєш іноземцем?

–          Можливо, іншим це не зовсім буде приємно чути, адже я граю тут як українець, але за великим рахунком відчуваю себе легіонером. В цьому сезоні в нас дуже дружня команда, але якось більше я спілкуюсь з іноземцями – з тим же Марко (Любічіч), та й взагалі по життю в мене майже всі друзі іноземці. Самі розумієте з дев’яти років я жив в США і там сформувалась моя життєва позиція.

–          Останні кілька місяців ти потрапляєш у всілякі «ТОПи» Суперліги, та символічні збірні. З чим можна пов’язати твою прекрасну форму?

Денис: – Можу сказати, як нам кажуть (сміється).

Олена: – Ми просто кілька місяців тому одружилися і всі говорять, що після цього він став значно краще грати.

Денис: – Я вже і сам подумую над тим, що це дійсно так. Тим більше, що останнім часом команда добре зігралася. Всі знають свою роль на майданчику і що від нього очікують інші. Я при власних обов’язках прекрасно себе почуваю на майданчику, комфортно і це, напевне, дає свої результати. Тим більше я зараз перебуваю, напевне, в найкращому віці. Тобто, коли ти молодий, тобі може не вистачати досвіду для свого кращого баскетболу, коли у віці – не вистачає емоцій. Зараз я десь посередині – в мене є і одне й інше і, здається, я знайшов правильний баланс.

–          Олено, скажи, твій чоловік любить шопінг?

Олена: – О, у нього це ледь не табу. Слід відкрити мою шафу і його, все стане зрозуміло, мені здається, він просто ненавидить магазини.

Денис: – Так, я дуже домашній в цьому плані, мені цього особливо не треба. Я хочу просто прийти після тренування додому, комп’ютер в руки, трохи повчитися. Я люблю передові технології, там мій шопінг, я приходжу і часто занурююсь у програмування чи розбираю якісь новинки. Відносно одягу, в мене під рукою лише найнеобхідніше і все.

–          Найдорожча річ гардеробу, яку ти купував?

–          Напевне, це шкіряна куртка «Шон жон». Це для мене, взагалі, був подвиг, тобто подвиг в тому, щоб носити шкіряну куртку. Та й вона коштує не так і багато – 200 доларів, на неї була скидка. До цього я носив виключно спортивні речі.

–          Чому тоді вирішив змінити стиль?

Олена: – Та ні він ще нічого не поміняв, одна куртка ще нічого не означає, все ще попереду, буду працювати над цим! Головне, знайти хороші магазини в великими розмірами і скоро буде абсолютно новий Яковлєв.

–          Олено, тоді ти називай свою найдорожчу покупку?

–          Це були черевики, які коштували 3000 доларів. Та це було, ще до зустрічі з Денисом, на них я сама заробила. Зараз я значно стриманіша, пара взуття мені обходиться десь 200 доларів, максимум 300.

Скромний гардероб Яковлєва. Друга зправа - згадувана "шкірянка". Гардероб Олени в кадр не вліз.

–          Як ви взагалі познайомилися?

Олена: – Давай, розповідай (сміється).

Денис: – Це було в Києві, ми з Зіммерманом прийшли в один з ресторанів і я її побачив, підійшов познайомитись.

–          За яких обставин це було?

Олена: – Я там завжди обідала, а він я навіть уявити не можу, що там робив, він, взагалі то, не по ресторанам. Я навіть не знаю, як він потім знайшов мій телефон, адже я йому не дала відразу. Для мене спортсмени, взагалі, була закрита тема. Він і досі тримає в таємниці, де взяв мій телефон, аби подзвонити. Можливо, в офіціанта, який довідався з моєї карти. Причому ми дуже довго просто спілкувалися, лише з часом почали зустрічатися.

–          Денисе, ти говориш, що тебе цікавлять передові технології та програмування. Чесно кажучи, вперше таке чую під час інтерв’ю зі спортсменом. Що тебе в цьому цікавить?

–          У мене освіта інженерська. Я постійно замислююсь над тим, як працює той чи інший апарат. Можу навіть розібрати телефон, дізнаюсь, як працюють айфони і так далі. На щастя зараз в інтернеті цього вдосталь, інформація доступна всім. Причому мене цікавлять не запчастини а різноманітні програми. Деякі з них просто божевільні, в них неймовірна сила, і все це криється в мінімальних розмірах – це ж цікаво.

–          Тобто зараз  ти можеш сказати, що після завершення кар’єри ти не будеш пов’язувати себе з баскетболом.

–          Я не знаю, зараз мені 26 і я не думаю, що скоро закінчу. На щастя, поки що серйозних травм в мене не було і я не хочу завершувати кар’єру, тому не думаю про щось глобальне, окрім баскетболу. Поки що комп’ютер – це моє хобі, мені подобається отримувати нову інформацію, можливо, в майбутньому це і знадобиться.

–          Зараз  ти дивишся економічний канал – «CNBC». А це тобі навіщо?

–          Економіка та бізнес – це як інші мови. Мені теж подобається це, я, дійсно, окрім баскетболу і економічних каналів, майже нічого не дивлюсь. З іншого боку, баскетбол – це також гроші і також економіка, бюджети клубів також від цього залежать.

–          Ти закінчив в США пристойний ВУЗ. Чому вирішив поїхати грати в Україну, адже ти за спеціальністю, напевне, міг отримувати майже стільки, скільки і в баскетболі?

–          Головна причина – це любов до баскетболу. По-друге, для того, щоб отримувати хорошу зарплату в США, потрібно витримати дуже серйозну конкуренцію, там вона просто зашкалює. Хороший інженер може отримувати в рік 50-60 тисяч доларів, але треба зайняти свою нішу. Особливо після кризи та скорочень не так легко знайти хорошу високооплачувану роботу. Звісно, певні побоювання були, що я приїду в Україну і втрачу якийсь час, з іншого боку, якби я тут не заграв би, то втратив би рік, а це не так і багато. Зараз я розумію, що якщо через 10 років я повернусь до своєї професії, то в сучасному світі – це буде велетенська прірва у знаннях. Саме тому потрібно працювати над собою.

–          Олено, ти за три роки стосунків з Денисом баскетбольні правила вже досконало вивчила?

Олена: – Зараз я вже можу з будь-яким арбітром посперечатися. А коли я вперше прийшла на баскетбол, взагалі, хотіла кричати на Дениса, що він забив у свій кошик, уявляєте, для мене – це був взагалі шок.

Денис: – Просто це була перша атака після великої перерви, а їй ніхто не сказав, що в баскетболі міняються сторонами.

Олена: – А коли Денис мені довго і натхненно розказував про якогось гравця і говорив, що це Брайант, я відповіла: «Хто такий, я його не знаю…», то Денис на мене взагалі образився. Зате зараз я вже всіх вивчила майже напам'ять. І, окрім баскетболу, обожнюю американський футбол, я знаю прекрасно його правила.

Денис: – О, так, я забув про футбол сказати, у нас взагалі традиція футбольна є. В штатах не дуже зручно дивитися футбол, адже там грають у неділю в першій половині дня. В Україні трансляція якраз у неділю ввечері, тому ми постійно сідаємо перед телевізором зі смаженими куриними крильцями і в американському стилі дивимося трансляції. За весь сезон у футболі команди грають лише 16 матчів, тому якщо хочеш потрапити в плей-оф, потрібно вигравати ледь не кожну гру, в НБА таких матчів аж 82, тому мотивація там трохи інші.

Олена: – А ще не кожен дядько з вагою в 150 кілограмів може зробити тачдаун, сісти на шпагат і відразу зробити сальто, там неймовірні атлети.

–          Олено, ти до зустрічі з Денисом гарно володіла англійською?

–          Знаєш, я була як собака, тобто все розуміла, але майже нічого сказати не могла. В мене було мало практики. Моя робота цього вимагала, але я значно краще переписувалась, ніж вела діалоги. В мене були друзі англійці, з ними я розмовляла, але то була англійська. А з Яковлєвим мені довелося перевчатися, він же розмовляє американською англійською. На цьому фоні у нас було дуже багато суперечок. Зараз вже мої друзі виправляють.

–          Зараз я так розумію і Денис працює, і ти?

–          Так, в мене був свій невеликий бізнес, він в мене є і досі. Якщо сподіватися лише на баскетбол, то не думаю, що можна задовольнити всі свої амбіції. Ну пограє він ще п’ять років, а потім що? «Зуби на полицю». А нам потрібно про дітей думати, про будинок. Якщо я люблю такі чоботи, то уявіть, який я хочу мати будинок. Думаю, і років десять ще в баскетболі не допоможуть.

–          В якій країні сім’я Яковлєвих бачить свій будинок?

Денис: – В Штатах.

Олена: – В Штатах. В Україні я 10 років. До цього я жила в дуже багатому місті – Новий Уренгой. Це дуже інтернаціональне місто, яке живе на нафті та газу, зрозуміло, що там також інший менталітет. По своїй роботі я багато їздила і відчула, що в кожній області України різний менталітет, але я не відчуваю себе тут, як вдома. На жаль, в Україні більшість людей заглиблені  в свої проблеми, у свої переживання. Мене взагалі тут вважають якоюсь дивачкою, а в мене просто постійно гарний настрій і погляд на життя. В американців все трохи по-іншому, в європейців також по-іншому. Я себе значно краще відчуваю в містах мільйонниках. Та якщо ми пережили Южний, де чотири квартали, то Черкаси для нас, взагалі, цивілізація

–          Денисе, ти більш домашня людина, тебе задовольняють Черкаси. Хоті в би тут залишитися на наступний сезон?

Олена: – Так, він навіть в магазин не ходить, він вчора тільки відкрив для себе, як візки в супермаркетах працюють.

Денис: – А мені тут подобається, у нас простора квартира, хороша команда, прекрасна атмосфера і попри те, що вона тут наговорила, я готовий залишитися тут на наступний сезон.

–          Що любиш їсти?

Олена: – Зараз він скаже, що їсть все, я впевнена. Так, він все їсть, окрім гречки, жирного м’яса, фаршированого перця. Коротше кажучи, в нього є свій широкий список того, чого він не любить, але каже, що їсть все. А так, щоб ти розумів, за тиждень він з’їдає порося, не менше – це правда. Яковлєв за тиждень з’їдає порося, тобто за рік він їсть дуже багато поросят (сміється).

Денис: – Ще дуже люблю фруктові шейки. Лєна мені часто перед грою та після гри їх робить.

Олена: Так, це тим, хто говорить, що після одруження Яковлєв заграв по-особливому. Можливо, хтось думає, що я чаклунка. А це всього-навсього шейки, саме після них він зверху б’є, блокшоти ставить.  

–          Якщо повернутися до спортивної складової, «Черкаські Мавпи» забронювали собі місце в плей-оф. Як вважаєш, з якою командою було б краще зустрітися в першій стадії?

–          Як говорив наш тренер, головне – не потрапити на «Будівельник». Не хочеться з цим клубом грати. А так, з усіма можна. Ми на рівних грали  всі матчі з «Азовмашем», те ж саме я можу сказати про «Ферро», у «Хіміка» взагалі дві гри виграли. Якщо взяти до уваги, що гратимемо до чотирьох перемог, то шанси є солідні проти будь-якого суперника.

–          Я задав близько 20-ти питань. Олено, задай ти хоч одне чоловіку!

Олена: – Ти мене кохаєш?

Денис: Дуже.