Романа Поліщука  без перебільшення є однією з легенд черкаського футболу. Він побудував гідну футбольну кар’єру, за яку встиг попрацювати з багатьма відомими українськими тренерами. Колишній гравець одеського "Чорноморця", кіровоградської "Зірки" та місцевого "Дніпра", а нині півзахисник білозерської "Зорі" повідав нашому сайту про різні етапи своєї кар’єри та про появу міні-футболу у його житті. До слова, сьогодні Роман отримаав відзнаку від "Черкаського спорту", як кращий спортсмен (за версією відвідувачів ресурсу) Черкащини листопада.   

 – Ви грали за ФК “Черкаси”, “Дніпро”. Черкаські команди постійно балансували між Другою та Першої лігою, але, при цьому, на рівних грали з “Металістом”, дніпропетровським “Дніпром”, “Таврією”. Чого на Вашу думку не вистачало команді для стабільності,  щоб, можливо, замахнутися на Вищу лігу?

– Коли я грав за ФК “Черкаси”, то керівником клубу був Олександр Гурінович. Якби керівництво ще трохи почекало, буквально рік, то, можливо, клуб зробив би цей крок вперед, на вищий рівень. А стосовно “Дніпра”, тодішні керівники Альберт Залялютдінов та В’ячеслав Заховайло хотіли досягти такого результату, адже черкаські команди із Черкас жодного разу не грали у Вищій лізі. Проте у них не вситачило коштів не лише для підвищення у класі, а й загалом для утримування команди.

– Кого із черкаських футболістів, з якими Вам доводилося грати, могли б відзначити з-поміж інших? 

– Безперечно, це захисник Євген Тарасенко. Останні декілька років його замучили травми, але попри все, він футболіст високого класу. Також можу відзначити нападника Руслана Качура, який завжди віддає всі сили на полі віддає заради перемоги команди.

– Був період, коли Ви грали в одеському “Чорноморці”. Однак у цій команді у Вас не зовсім склалося. Захисник Євген Тарасенко також був у цій команді, але і в нього не пішла гра. Чим це пояснюється? Одеський клуб створений не для вихованців черкаського футболу?

– У нас з Євгеном виникли дещо різні ситуації. У нього все б склалося, якби не серйозні травми. У мене ж своя історія. На перших порах все було нормально. Під керівництвом Аркадія Гайдаржи я постійно грав. Проте, коли йому на зміну прийшов Семен Альтман, тоді для мене ситуація погіршилася. Під керівництвом Альмана я не завжди мав ігрову практику. Через це я і вирішив повернутися додому, в Черкаси та пограти в аренді.

– Після приходу Семена Альтмана до керма “Чорноморця”,  команда зуміла посісти 3-тє місце чемпіонату України та, навіть, виступала у Кубку УЄФА. Чи не шкодуєте, що пішли з команди, адже Ви також могли б стати частиною того успіху?

–  Мені поталанило працювати із Семеном Йосифовичем. Він гарний тренер і психолог. Особливо варто відзначити його інноваційний, комп’ютерний підхід підготовки до матчів, а також тактичні заняття. Незважаючи на те, що я залишив команду, в Одесі в мене залишилося багато друзів, зокрема Костянтин Балабанов, Олександр Косирін, Юрій Мітярєв (далеко не останні люди в українському футболі – автор), з якими продовжую спілкуватися. Але шкодувати про щось для спортсмена немає сенсу. Все вийшло, як мало бути.

– Після розформування “Дніпра”, для черкаського вболівальника футболіст Поліщук надовго зник з поля зору. Наступною зупинкою стала кіровоградська “Зірка”. Але там також не все склалося. Чому?

– У "Зірці" я непогано почав свою кар’єру. Непогано і закінчив. Ось тільки середина повністю випала через травми, які раз за разом не дозволяли набрати оптимальну фізичну форму. Як тільки я остаточно відновився, то відразу в трьох іграх забив два м’ячі. Але в матчі з “Кримтеплицею” “порвав” ахілл і на два з половиною місяці “вилетів” з гри. Тоді якраз і контракт із “Зіркою” закінчувався. Зрозуміло, що в такій ситуації співпрацю зімною не схотіли продовжувати. Тим більше, що прийшло нове керівництво клубу та тренери. У той час нам взагалі зарплатню півроку не платили. Віддали гроші лише згодом, та й то лише половину. 

– Зараз можна сказати, що у Вас з професійним футболом вже покінчено?

У мене є величезне бажання грати, але травма ахілла просто не дає цього зробити. Все-таки у професійному футболі фізичні навантаження досить серйозні. Тому, напевно, з великим футболом вже все. Хоча це покищо не остаточно.

– Збираєтеся з колишніми членами команди, щоб згадати старі часи?

– Постійно зустрічаємося з Русланом Качуром, Олександром Гаріним, Віталієм Кобзарем, адже фізичну форму потрібно якось підтримувати. Також з нами займається тренер Олександр Кирилюк та спортивний директор “Славутича” Григорій Фощій.

– Успіх екс-партнера Олександра Ковпака для Вас став несподіванкою?

–  З таких людей, як Олександр, потрібно брати приклад, адже незважаючи на різні труднощі, він хотів грати на високому рівні і зараз, як бачимо, у нього це вдалося. У нього було бажання досягти значно більшого, ніж є, і Він ніколи не зупинявся на досягнутому. Тому нині є успішним гравцем.

– Як оцінюєте результат “Славутича” після першого кола? Чи зможуть черкасці наздогнати “Суми” та “Десну”?

– Мене дуже вразили хлопці, здобуттям третього місця. Олександр Кирилюк гарно попрацював, лише за три місяці створивши такий боєздатний колектив. Дуже приємно приходити на стадіон та бачити черкаських хлопців з якими разом нещодавно грав. А від “Десни” відстаємо всього лише на шість очок. Це не та відстань, яку не можна відіграти.

– Вам не пропонували пограти у “Славутичі” у ролі, такого собі, наставника для молодих футболістів?

– Cкажу відверто, зимою 2010 року, коли формувався “Славутич”, Олександр Кирилюк пропонував мені пограти за команду, але президент “Зорі”, де я зараз граю, Володимир Лашкул попросив залишитися. До того ж, варто сказати, що професійний футбол відрізняється від гри на обласному рівні. М’язи вже не витримують великого навантаження, яке притаманне професійному футболу. Про тренерську роботу поки що не замислювався, хоча у майбутньому, можливо, спробую себе у ролі наставника. Зараз поки продовжую грати у “Зорі”, а як там далі буде – поки невідомо.

– Для багатьох черкаських вболівальників Роман Поліщук є прикладом справжнього капітана. Що для вас означала капітанська пов’язка на руці?

– У своєму рідному місті вивести команду на поле у такому статусі – це  відчуття, що додавало снаги та натхнення. Перший раз вийшов з капітанською пов’язкою ще за часів тренерства Олександра Рябоконя.

– Як вважаєте, нинішній капітан "Славутича" Євген Гуд - гідна заміна Роману Поліщуку на посаді капітана черкаської футбольної команди?

– Євген – це беззаперечний лідер команди, і мені дуже приємно, що капітаном є людина із Черкас, яка тут виросла. Він веде всю гру “Славутича” в центрі поля, багато забиває голів. Особливо варто відзначити його гарну техніку.

– Вам довелося пограти разом з Євгеном ще в “Дніпрі”, а зараз бачите його на полі у складі “Славутича”. Чи змінилася його гра за цей час?

– Він дуже сильно додав у техніці. Помітно, що багато працює з м’ячем. Одного гравця обігрує, навіть не звертаючи на нього уваги. А інколи буває і двох-трьох. Дуже помітний професійний зріст.

– Ви є вихованцем дитячої команди “Дніпро-80”. Як вважаєте, чи є перспективи у черкаського футболу?

– Для розвитку дитячого футболу в Черкасах не вистачає інфраструктури, зокрема полів, хоча у нас і є хороші діти, які  бажають стати футболістами та тренери, які можуть їх цьому навчити. Потрібно навести порядок в інфраструктурі, тоді все буде нормально. До того ж, на всеукраїнському рівні зараз відбувається серйозний розвиток саме дитячого футболу.

– Наскільки важко перейти з дитячого футболу на професійний?

– Зараз молодим футболістам не просто переходити з дитячого футболу. Все-таки вчора ще грали з дітьми… Професійний футбол зовсім інший, адже там потрібно швидше думати та приймати рішення. Чим швидше гравець адаптується до нового рівня, тим легше йому буде далі грати.

–  На професійному рівні у підлітків з’являються перші серйозні “футбольні” гроші, а там дискотека, дівчата, випивка. Чи багато на Вашому шляху було таких загублених талантів?

– Вистачало. Були хлопці, у яких щось починало виходити, проте вони відразу “зірочку” ловили, мовляв, я вже все вмію. Необхідно прогресувати далі, інакше не буде футбольного зросту і, відповідно, результату, як кар’єрного, так і командного.

– Що можете порадити молодим футболістам?

– Моя порада - якщо ти вирішив займатися футболом, то повинен віддати серце та душу цьому виду спорту. Футбол потім тобі все це поверне. Теперішні юнаки, зіткнувшись з першими труднощами у 17 чи 18 років, вже відразу кидають футбол. Все одно потрібно далі працювати і все вийде. Має бути бажання.

– Зараз продовжуєте грати у футбол у складі “Зорі” із Білозір’я.  Команда нещодавно поступилися чемпіонством “Шполі”. Чого не вистачило для перемоги?

– Ми програли своє перше місце виключно в особистих зустрічах  з цією командою, адже двічі їм поступилися. 

–  Мабуть, у наступному чемпіонаті хочете реваншу?

– Звичайно. Президент “Зорі” Володимир Лашкул дуже хоче, щоб ми стали чемпіонами і багато для цього робить. У його планах є участь команди у Другій професійній лізі чемпіонату України. Для цього він і стадіон побудував. Тільки остаточно невідомо, коли це буде.

– Ви активно граєте у міні-футбол у складі “Рятівника”, у складі якого стали кращим бомбардиром останнього Кубку області, але команда була лише третьою. Як взагалі виник варіант з міні-футболом?

–  Це поки що був один турнір, в якому я зіграв. Голова асоціації міні-футболу Юрій Гончаров попросив мене та ще кількох гравців “Зорі” пограти за “Рятівник”. До того ж належну фізичну форму необхідно підтримувати і взимку, а міні-футбол ідеально для цього підходить. 

–  Які плани на Чемпіонат області, що cтартує 11 грудня?

–  Лише перемога. Я максималіст на полі, тому дуже не люблю програвати. У кожному матчі налаштовуюся лише на перемогу.

– Якби Роман Поліщук не став футболістом, тоді ким?

– Навіть не знаю. Батько дуже хотів, щоб я був спортсменом. І з дитинства мене привчав до спорту.

– Ви виросли у спортивній сім’ї. Ваш батько, Володимир Трохимович, здається, також був близький до спорту?

– Деякий час він грав у футбол на районному та обласному рівнях. Але все одно у батька більше був хист до науки (Володимир Трохимович Поліщук – завідувач кафедри української літератури та компаративістики ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, професор, доктор філологічних наук). Зараз полюбляє з друзями в баскетбол пограти. Дуже палкий футбольний вболівальник. Ходить на всі матчі “Славутича”.

– А брат Ярослав?

– Він займався футболом. Я завжди гадав, що Ярослав буде навіть сильнішим футболістом, ніж я. Але його переслідували проблеми зі спиною, які не дали йому в повному обсязі реалізувати свій талант.

– Знаємо, що у Вас також є син. Мабуть, хочете, щоб Данило пішов стопами батька?

– Спочатку в мене є бажання відправити його займатися гімнастикою, а потім віддамо в секцію футболу. Я додатково буду його індивідуально тренувати. Але, якщо захоче зайнятися чимось іншим – перешкоджати не буду.