Незабаром в Лондоні стартують літні Олімпійські ігри. Черкащину на головному турнірі чотириріччя представлятимуть чотири спортсмени: два снайпери – Сергій Куліш і Дарина Шаріпова, настільний тенісист – Олексій Жмуденко і легкоатлетка - Юлія Олішевська. Остання має доволі високі шанси повернутися на батьківщину з нагородою. Нещодавно Юлія, у складі збірної України, оформила золото чемпіонату Європи в естафеті 4 по 400. Легкою атлетикою спортсменка займається з 2001 року. За цей час вона встигла отримати золото на Чемпіонаті Європи з легкої атлетики. Більше того, 24-річна Юлія Олішевська – майстер спорту міжнародного класу, входить в склад збірної команди України з легкоатлетичного кросу і, не дивлячись на свій молодий вік, має безліч спортивних досягнень і нагород. Це  не дивно, адже з дитинства Юля мріяла стати Олімпійською чемпіонкою. На питання “Чому легка атлетика?”, вона не задумуючись відповідає: “Життя – це рух”.

- Юліє, будь ласка, розкажіть про Ваш шлях до легкої атлетики. Чому саме цей вид спорту?

- Коли я була в 7 класі, мій сусід, привів мене на тренування. Я, власне, родом з м. Бердичева Житомирської області. Ось, після школи я йшла на тренування, спочатку було важко, а потім я не уявляла свого життя без легкої атлетики. В 2006 році я вступила в Академію пожежної безпеки, вирішили з хлопцем, нині чоловіком, переїхати сюди, тому що умови для занять спортом тут кращі (В'ячеслав Олішевський – чоловік Юлії, також займається легкою атлетикою. – Авт.). Спочатку тренувалися в Олександра Федоровича Старовойтова, а вже 2 з половиною роки у Сіренка Леоніда Васильовича.

- Нещодавно  в Гельсінки пройшов чемпіонат Європи, де збірна України виборола золото. В цілому, Ви очікували від себе такого результату?

- Тренер очікував такого результату, а я трішки не вірила, що наскільки добре пробіжу. Однак, ми перемогли.

- Що особливого в особистості формує спорт?

- Звичайно ж стійкість до життєвих випробувань, силу волі. У мене було чимало проблем різного характеру, при підготовці до олімпіади, але всі вони відійшли на другий план, оскільки я поставила собі мету, до якої я, на щастя, прийшла.

- На скільки важлива підтримка тренера у спорті?

- Особисто для мене, надзвичайно важлива. До того, як Леонід Васильович став нашим тренером, ми підходили до змагань дещо інакше: нам було страшно, ми хвилювалися. Леонід Васильович казав таку фразу: “Або зараз, або ніколи”, він вселив таку віру в себе, що, я думаю, буде зі мною на все життя й не лише в спортивній кар’єрі.

- Яку роль відіграє фактор “везіння” в легкій атлетиці?

- Неабияку, адже сьогодні ти можеш бути в гарній формі, а завтра отримуєш травму. На Чемпіонаті Європи вихід в фінал: можливо ти був з кращим часом, але ти вийшов третім. Також забіг, в який ти потрапиш – це все везіння.

- Чи є серед людей, які тебе оточують, такі, яких ти “заразила” любов’ю до спорту?

- Ви знаєте, мої батьки, які не мають ніякого відношення до спорту, зараз переглядають спортивні новини, приїздять до мене на змагання, стали справжніми вболівальниками. Зважаючи на те, що у мене в роду не було спортсменів, я з чоловіком, мабуть добре “підсадила” рідних на спорт.

- Вважаєш – що карєра спортсмена – не надто тривала? Чим плануєш займатися в майбутньому?

- Звичайно, що все життя бігати не будеш. Але в 37-40 років легкоатлети демонструють власні рекорди, як говорить статистика. Піти зі спорту…я про це ще не думала. Можливо, в майбутньому, я тренуватиму діток, щоб бути близькою до спорту.

- Цікаво, що Ви відчуваєте, коли перемагаєте?

- Нещодавно обговорювали це з чоловіком і дійшли висновку, що радість – це емоція першого дня. На другий день, особисто я, вже налаштована на тренування. Тому що я прекрасно розумію, що сьогодні ти переможець, а завтра – можеш зазнати поразки. Ти несеш неабияку відповідальність за цю перемогу, тому переможцю слід ще більше працювати.

- З твоєї точки зору, яку роль відіграють емоції у досягненні спортивного результату? Вони допомагають чи заважають?

- Ми довгий час працювали над емоційним станом. Цей стан потрібно вміти вчасно “вимикати” і “вмикати”, тобто контролювати його. Емоції можуть тобі допомогти перемогти, але й можуть стати на заваді.

- З ким із твоїх суперників тобі комфортно змагатися? Можливо, з кимось із дівчат товаришуєш і поза біговою доріжкою?

- На Чемпіонаті України ми спілкуємося з усіма дівчатами, однак не дуже близько, будучи вдома, принаймні, не зідзвонюємся. А щодо  суперників, то з усіма комфортно бігти, суперник є суперник, головне – щоб він був, тоді буде результат.

- Яку роль відіграє родина у твоїй спортивній кар’єрі? Як часто вони відвідують змагання?

- Батьки живуть далеко від нас, тому бачимося ми дуже рідко, не враховуючи скайп, звісно. Як тільки виникає можливість бути присутніми на змаганнях, вони їдуть.

- Юлію, як проходить підготовка до Олімпіади, адже всім відомо, що ні в м. Черкаси, ні в області, немає бігових доріжок на свіжому повітрі. Скажи, на скільки важко їздити тренуватися за кількасот кілометрів?

- Так, на жаль, у нас в області стадіону немає, тому мені доводиться регулярно їздити до Гребінки (Полтавська область). Звичайно ж це дуже важко: з Черкас ми відправляємось на дизелі о 6 ранку, туди прибуваємо близько 8-ої. Відпочиваємо в кімнаті, пара годин в якій коштує 30-40 грн., а до того ж апартаменти трохи не з тарганами. Ще один мінус тренувань не вдома – відсутність тренера, оскільки він не може кожного разу їхати зі мною, то відповідно не має змоги контролювати повною мірою мою підготовку, це, звичайно, тисне.

- Було багато обіцянок, щодо реконструкції доріжок на стадіоні чому на вашу думку влада їх досі не виконала?

- Знаєте, нещодавно, переглядаючи в Інтернеті статті, наштовхнулась на такого роду замітку, ніби керівництво області збирається зробити бігові доріжки, але поглянувши на рік виходу статті – 2010, я зрозуміла, що поки що, це тільки обіцянки.

- Ось Ви кажете, немає потрібних умов, однак досягли неабиякого результату, як це вдалося?

- Це не лише моя заслуга, а й тренера, спортивної школи, які допомагали мені, приїжджали на збори. Якби я сиділа в Черкасах і тренувалась бігаючи по асфальту в шипах, думаю мало б чого з цього вийшло. Та й, звісно, бажання й труд – тоді, я думаю, все вийде.

- Ваше налаштування перед головною спортивною подією літа? Чи є сили для найвищого результату в Лондоні?

- Забігати на перед не хочу, аби не наврочити (посміхається.-Авт.), але я зараз перебуваю у відмінній формі. Тренер все ідеально спланував, я тільки набираю форму, і піку вона має досягти саме ближче до серпня.

- Як Ви можете пояснити той факт, що в естафеті Ви демонструєте результат кращий, а в індивідуальному забігу дещо гірший?

- Коли ти біжиш не сама, то несеш відповідальність, перш за все, за команду, боїшся не підвести дівчат. Та й естафета – такий вид змагань, коли адреналін зашкалює, азарт бере гору! До слова, естафета нашої збірної в Гельсінки показала кращий результат в Європі, ми наразі – лідери.

- Кого серед конкурентів, Ви можете виокремити на Олімпіаді?

- Серед команд – Америку, Ямайку, Росію А серед осіб – звісно, Саню Річардс – американська спринтерка зараз у прекрасній формі.

- Держава повністю фінансує поїздку на Олімпіаду?

- Так, фінансування поїздки на себе бере держава. Та в підготовці до змагань допомагає школа, наш директор та тренер.

- Як в Україні справи з легкою атлетикою? Зміна підростає?

- Я вважаю, що добре. Кожного року, приходять нові спортсмени, я би сказала, сильні спортсмени, які демонструють гідні показники.

- Як можете прокоментувати той факт, що з кожним роком зменшується кількість олімпійських ліцензій в легкій атлетиці на Черкаську область?

- Розумієте, зменшується в зв’язку з тим, що зменшується фінансування. Влада не бажає допомагати, елементарно, немає бігових доріжок. Спортсмени не мають змоги нормально тренуватися. Якби керівництво зайнялось вирішенням цього питання, я би була дуже вдячна. Хотілося б ще поїхати на Олімпіаду в Ріо-де-Жанейро, однак треба десь тренуватися… Я запевняю, аби вдома були бігові доріжки показники б зростали, чемпіонів би ставало все більше.

- Як вважаєш, тріумф на олімпіаді – це зоряна година спортсмена чи тільки початок нового шляху?

- Якщо це перший раз, то звичайно – початок. Для спортсмена олімпійські ігри – це найвища нагорода, вищої  просто немає. Бути на п’єдесталі, щоб гімн грав…, як на Чемпіонаті Європи. Якщо це станеться в Лондоні – це буде, звичайно, фурор!

- Юлю, а в прикмети Ви вірите?

- Якщо чесно, так. Я завжди перев’язую правий шиповок перед забігом.

- Що б ви побажали українським спортсменам-початківцям?

- Я би побажала бути більш дисциплінованими, серйозніше ставитися до спорту. Поразки сприймати належно, не відступати, йти вперед! Все вийде, якщо не зараз, то пізніше – треба тільки почекати!

- Скажи, а чого в житті тобі наразі не вистачає? Чому б ти хотіла навчитися?

- Не вистачає…мабуть, стадіону, мені зараз не вистачає. Що робити далі, якщо не займатися спортом, я про це не думала. Поки що я хочу тренуватися й показувати високі результати.