Секретом успіху відома черкаська легкоатлетка Світлани Марусенко поділилася з  газетою «Нова Доба»

Світлани Марусенко працює вихователем гуртожитку Корсунь-Шевченківського педагогічного коледжу ім. Т. Шевченка.

Спортсменка вона теж не абияка, а з багатьма титулами. Головний із них − бронзова призерка командного кубка Європи з метань у м. Арад у Румунії у 2016 році. Перед цим за кілька місяців вона виграла перше місце на чемпіонаті України у Сумах. Свій найкращий результат Світлана також показала торік на всеукраїнських змаганнях у Києві, штовхнувши ядро на 16,20 метра і виконавши норматив майстра спорту! Це дало змогу поїхати на чемпіонат Європи серед дорослих у м. Амстердам влітку минулого року.
На одній із зустрічей зі старшокласниками її запитали, скільки вона тренується, щоб досягти таких високих спортивних результатів. Світланина відповідь багатьох приголомшила: тренуюся щодня по 5-6 годин, 8 тренувань на тиждень. Ось чому доба дівчини розписана буквально по хвилинах: робота, тренування, заняття (Світлана зараз навчається в магістратурі Черкаського національного університету, ННІ фізкультури і спорту). Тут зайве не поспиш і з розвагами не розженешся.
Мені ж подумалося, що справа не стільки в щоденних тренуваннях і унікальних фізичних даних дівчини. Знайомство з нею переконало: це сильна, вольова особистість, яка вміє ставити високу мету і досягати її.
До Корсунь-Шевченківського педколеджу 16-річна дівчину привела мрія стати вчителькою. У 2013 році вона закінчила училище, далі стала студенткою столичного університету ім. М. Драгоманова і одержала диплом магістра початкової освіти і практичної психології. Тепер здобуває другу вищу освіту − і ВНЗ вибрала не випадково.
− Я зрозуміла, що хочу бути не вчителькою, а професійною спортсменкою після того, як рік працювала в одній з київських шкіл. Тому повернулась у Корсунь, до свого тренера і до своєї мети, − розповідає Світлана.
У спорт, за словами Світлани, вона прийшла пізно, майже у 18 років. Здібності студентки помітив викладач фізкультури педколеджу Олександр Слапенін і «за руку» привів її в ДЮСШ, до тренера з легкої атлетики Сергія Лисенка. Він сказав: будеш працювати – будуть результати. І тут Світлана проявила таку волю і наполегливість, про яку кажуть: до сьомого поту! Не було жодного дня без розминок, бігу, стрибків, спеціальних вправ, без радості досягнутих результатів і прикрощів від невдач.
− Але на моєму шляху трапляється дуже багато хороших людей, − ділиться Світлана. − По-материнськи цікавиться досягненнями директор педколеджу Людмила Семененко. Всі умови для тренувань створює директор черкаської ОСДЮСШОР Леонід Сіренко. Величезну підтримку в поїздках на змагання подавав генеральний директор ТОВ «АгроРось» Петро Євич. Не кажу все про тренера Сергія Антоновича, який тратить на мене навіть особистий час. Я просто не маю права підвести усіх їх.
На український рівень вперше вийшла у 2012 році на чемпіонаті у Ялті. Високого місця тоді не досягла, але помірялась із найсильнішими спортсменками. Такі змагання дають багато досвіду. І саме тоді я усвідомила: без спорту не можу і не буду.
У цьому році ми з тренером прийняли рішення перейти від одного виду легкої атлетики до легкоатлетичного багатоборства, яке є олімпійським. Готуюсь до зимового чемпіонату України, який має відбутися у лютому наступного року. Він включає біг з бар’єрами на 60 м, стрибки у висоту, штовхання ядра, стрибки у довжину та біг на 800 метрів. У літньому багатоборстві додаються метання списа та біг на 200 метрів. Причому, змагання взимку тривають один, а влітку – два дні. Уявляєте, яке навантаження має витримати спортсмен? Готуюся, готуюся і готуюся.
Найвища ж моя мета – олімпійські ігри в Токіо у 2020 році. Оскільки мені ще тільки 24 роки (посміхається), то планую потрапити і в 2024 році в Париж, і у 2028 – в Лос-Анджелес. Олімпіади – вища мета і найзаповітніша мрія кожного професійного спортсмена.
Делікатно запитую, а як же особисті справи? «Поки що сім»я не в планах, але думаю, що в перервах між двома олімпіадами можна буде і заміж вийти, і дитину народити. На все свій час, − розсудливо міркує Світлана. − Але зараз для мене в житті головне спорт. Хочу досягти всього, на що здатна».

Людмила Моренко